середа 23 жовтня 2019р.
Інтернет-газета Херсонської області
27.01.2016

Час настав

– У тебе депресія. Піди до психоаналітика. – Не піду. Бо що він мені порадить? Релаксацію, спокій, позитивні емоції? Буде блукати по лабіринтах моєї психіки, шукати базову травму. А що там шукати? Моя базова травма – Україна! І на це немає ради

Ліна Костенко «Записки українського самашедшого»

 

Перегляд новинної стрічки на сайті «Української правди» вже став моєю щоденною звичкою. Так вже повелося з листопада 2013 року – з подій, які пізніше будуть іменовані Євромайданом або ж Революцією гідності – і так продовжується дотепер.

Я вкотре переглядаю список заголовків із останніми подіями: «Садовий назвав вибори Кличка главою Асоціації міст «театром», «У містах Польщі тривають масові антиурядові протести»… «Лойко відмовився продавати Голівуду права на «Аеропорт»». Цікаво. Відкриваю. «Автор книги про кіборгів «Аеропорт» Сергій Лойко відмовився від контракту, вартістю 157 тис. доларів на екранізацію книги у Голівуді… Свою відмову він пояснює тим, що щойно він підписував цей контракт, голівудський сценарист розпочинав би писати свій сценарій на цю тему, де сам автор міг би брати участь лише у якості консультанта». Далі наводиться цитата самого автора: «Я не хочу, аби подвиг хлопців, що загинули в аеропорту, писав якийсь хлопець з Санта Моніки, потягуючи каліфорнійське винце та вигадуючи сценарій чергового бойовика… Я не проти пари сотень тисяч доларів. Але вони скінчаться, а ганьба залишиться, якщо під моїм ім’ям знімуть якусь туфту. Мені тоді до кінця днів буде соромно перед хлопцями, які поклали свої життя на цій війні.

Вважайте цей вчинок свого роду моїм покаянням за цю війну, за ці смерті і руйнування. Я каюсь перед Україною, перед українцями, перед сім’ями загиблих, перед пораненими і знедоленими. Як руський, як росіянин, я каюсь перед вами, тому що я теж винен в тому, що трапилося. У тому, що не зміг цьому протистояти.

Вибачте мене, якщо можете…»

У надміру меркантильному світі XXI століття, в історичний період, коли, здається, все купується і продається; в якому діти змалечку засвоюють істину, що гроші – це найголовніша цінність, знаходиться людина, яка привселюдно кидає виклик цим «правилам». Вона чинить по совісті, вона прагне того, аби світ побачив істинну кіноправду, а не привабливу екранну пародію на неї.

Я вірю, що так і буде. І важливо це не лишень для світового глядача. Передусім, це дорогоцінний ресурс для нас самих. У державному вимірі – як елемент боротьби з російською пропагандою, в особистісній площині – прекрасний спосіб побачити себе зі сторони. Ні, я не помилилася: багатьох із нас фізично на фронті не було, проте духовно ми всі підтримували одну з протиборчих сторін. Хоча не слід забувати й про виняткову касту людей – це ті, які навідріз заперечують свою приналежність до сепаратистів, але при цьому є ненависниками всього українського. Вони волають: «Ми за мир», не усвідомлюючи про власне спотворене розуміння самого поняття «мир». Цим лозунгом вони просто обрали для себе найвигіднішу позицію і прекрасно себе почувають. Але ж кричати набагато легше, аніж думати!

P.S. Читаю подарований мені «Аеропорт». На черзі – уривок-оповідь  про розстріл Небесної сотні. Головний герой стає безпосереднім свідком тих подій. Я закриваю очі, бо мені боляче повертатися у ті лютневі дні. «І не давайте мені знеболюючого. Я повинен нарешті відчути правду!» – одразу промайнули рядочки із «Записок українського самашедшого» Ліни Василівни. Мої очі побігли рядками донизу…

Дуже рекомендую придбати цю книгу. Особливо це стосується тих, хто сяяв радістю після кожного вбитого майданівця чи українського воїна. Почитайте про своїх кумирів – про тих, хто розстрілював беззбройних людей в українській столиці у січні-лютому 2014 року, про сєпарів, про антигуманні діяння російських військових на Сході України, про умови, в яких народжувалися величні, героїчні перемоги української армії, стільки років забутої і покинутої державою.

І після цього у мене до вас лише одне запитання: чи ладні ви вибачитися, якщо усвідомите, що не мали рацію? Чи готові ви піти на такий крок так само, як це робить купка росіян зі словами: «Украина, прости нас»?

02_україна

Автор: Олена Вовк

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.