п'ятниця 16 листопода 2018р.
Інтернет-газета Херсонської області
30.10.2018

“Білий попіл” Ілларіона Павлюка – кіноповість-трилер з детективним сюжетом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Я все це бачила насправді: охоплену полум’ям “малину” в київській Ямі, майстерно згорнуту самокрутку Томаша Болгара, драматичні сцени під вербами,  колесування Хоми Брута. Зрештою, я бачила весь сюжет, настільки точно і майстерно він виписаний. По суті, готовий кіносценарій. Знімай, і народ повалить.

Я не знаю, чому “Білий попіл” Ілларіона Павлюка називають романом. За структурою це – повість. Бездоганно написана, так, як ото по прозорому плесу пір’їнкою провести. Але якщо зазирнути вглиб цієї прозорості, відкривається інший світ, таємничий, небезпечний, цікавий і хвилюючий. Нітрохи не страший, бо містика не справжня, самонавіювана. Це чоловіча повість. Нібито. Але через брак часу мені, жінці, доводилося кілька разів із силою відривати себе від книги, щоб зайнятися насущними справами. Й ось тепер, замість того, щоб робити діло, накрапаю ці емоції, бо просяться.

Сюжет закручено майстерно. Викладений він без зайвої образності, точно, все-таки дається взнаки професія журналіста, мабуть.

Я читала чимало відгуків про першу літературну спробу Ілларіона Павлюка. І не бачу в “Попелі” нічого спільного ні з Гоголем, ні з Конаном Дойлем. Хочу привітати автора й нас, читачів: у нас прибуло хорошої літератури. Якщо такий старт, то що буде далі? Пам’ятається, потужно “стартонули” Леон Фейхтвангер з “Успіхом” та Михайло Шолохов “Тихим Доном”. “Білий попіл” схожий лише на себе, і на більш нікого.

Незважаючи на динамічний сюжет, це психологіний трилер. Якось автор примудрився показати найбільший недолік українців – їхню здатність до применшення і навіювання.

Коли хутір охопила біла смерть, люди вдалися до сліпої віри в диво. Це було зручно і вимагало мінімум зусиль, майже обрядових дій: мертва вода, жива вода, крейдяне коло, завісити ікони. Й не думати. Й славити визволительку, й підігрувати їй. Й не говорити зайвого, свої думки тримати при собі.

Плата за порятунок вимагала переступити моральні й людські закони – то й переступали. І навіть дуже цим не переймалися. Сліпі виконавці – то є найбільше зло будь-якої громади. Навіть невигаданої.

Читайте “Білий попіл” Ілларіона Павлюка, і ви дещо зрозумієте про себе, про українців, зрештою, позбудетесь ілюзій. А вони, з’ясується, таки є у кожного.

Окремо хочеться привітати садовчан: у нас таки є свій письменник загальноукраїнського рівня. А може, й світового. Час покаже.

 

 

Автор: Вікторія Сенько

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.