середа 12 грудня 2018р.
Інтернет-газета Херсонської області
10.05.2018

Минуле, що оживає на очах

– Таких людей, мабуть, українська земля більше не народжує, – резюмувала моя колега-журналістка у розмові про Холодний Яр. – Вони місяцями ховались у криївках під землею, щоб навесні, коли зійде сніг, продовжити боротьбу за незалежність України. Їли старе сало. Терпіли побутові незручності, у постійній напівтемряві. Їхня жага до волі була такою великою, що вони, копаючи підземні житла для себе, дбали й про коней, яких також заводили у схрони. Зайву землю носили аж до річки, щоби ніхто не здогадався, де ж вони зникли.
Про звитяжну боротьбу наших пращурів ми дізналися порівняно недавно. Адже офіційна пропаганда СРСР подавала прихід радянської влади на терени колишньої Російської імперії як довгоочікувану радість.
Ім’я Василя Чучупаки та його побратимів й сьогодні знає небагато українців – лише ті, хто цікавиться історією України, зокрема Холодноярівською республікою.
Так історично склалося, що Черкаська область об’єднує три важливі, навіть надвизначні, сторінки історії: добу Гетьманщини, Коліївщину та Холодноярівську республіку. Розділені часом, вони нагадують, як українці протягом століть боролися із поневолювачами: спочатку – з Речі Посполитою, затим Московщиною. Й, зрештою, більшовизмом.
Кілька років поспіль у селах Мельники, Медведівка, на хуторі Буда в останні вихідні квітня збираються патріоти з усієї України, щоб згадати минуле. Це свято організовують політичні сили, що сповідують праворадикальні погляди. Однак не всі, хто в ці дні перебуває в тих місцях, їх розділяють. Швидше за все, і поміркованих українців, і радикалів поєднує історія нашого народу. Йдеться-бо про визвольний рух українців.
Те, що у цих місцях збираються виняткові люди, свідчить формат свята. На ньому багато уваги приділяють духовності. Тут панує царство слова і книги. Друковані видання можна придбати на кожному кроці. Місцеві автори пропонують свої дослідження та художнє слово про Холодний Яр за майже символічну ціну. Книги з видавниць дорожчі, однак по цілком бюджетних цінах.
У цих місцях не побачиш п’яних і сміття під ногами, усі чемні та веселі. Й тут, як ніде, представлено художнє ремісництво. Можна придбати й вишукану жіночу оздобу з соломи, і глечик для молока, виготовлений народним майстром і дерев’яний посуд із петриківським розписом. Чорний прапор із грізним написом “Воля – або смерть”.
У кожного – своя програма. Хтось милується тисячолітнім дубом, свідком Коліївщини, інший освячує зброю біля Гайдамацького ставка (як-не-як війна), а когось потягло на Семидубну гору, де, кажуть, поховано Максима Залізняка. Звуки торгів, розмов і гуляння заглушають виступи музичних колективів.
Якщо хочете побачити справжню Україну – обов’язково побувайте. Не зважайте на політичну символіку, надто радикальну риторику. Зате відчуйте зв’язок поколінь, дух пращурів. Колись тут реальний Богдан Хмельницький жив, кохав і затято боровся за незалежність свого народу. Десь у цих холодних ярах боролись прототипи героїв поеми Тараса Шевченка “Гайдамаки”. Й обов’язково стрінете атовця, що, пройшовши пекло війни, дивуватиметься стійкості хлопців 20-х років минулого століття: це ж тяжко – висидіти під землею, харчуючись абияк, у напівтемряві, щоб таки Україна стала вільною. Я вірю цим хлопцям, бо вони пережили те саме, але вже у 21 столітті.
Боротьба за Україну не припиняється. Як не відступили наші пращури, так само й нам соромно піддаватися ворогові і його облудним словам.
Слава Україні!

PS. Нинішнього року голова Скадовської самооборони і депутат обласної ради Володимир Куріков добився, щоб з обласного бюджету виділили на цю поїздку 60 000 гривень. Поїздкою до Холодного Яру були нагороджені переможці військово-патріотичної гри “Джура” – ОЗСНВК “Академічна гімназія”, ЗОШ № 2 та № 3 та Олександрівська ЗОШ. І хоч гроші на час мандрів так і лишалися поки що виділеними на папері, діти все-таки вирушили в путь. Спали в наметах, чергували по кухні й чотири дні прожили “на колесах”: відвідали Чигирин, Суботів, Івківці, Медведівку, Мельники та хутір Буда; а також Мотрин монастир та Гайдамацький став. Враження – незабутні.

Володимир Львович має на меті продовжити цей проект і наступного року. Звичайно, історію можна вчити і по підучниках. Але краєзнавство, подорожі розвивають уяву і ніби оживлюють історичне минуле. Тоді й книжна наука сприймається інакше.

Автор: Вікторія Сенько

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.