середа 23 жовтня 2019р.
Інтернет-газета Херсонської області
25.02.2016

ДО ЧОГО ЗАКЛИКАЛИ НА СКАДОВСЬКОМУ МАЙДАНІ

Скадовчани не стоять осторонь від політичних процесів, які відбуваються в країні

Пройшло 2 року з моменту цинічного розстрілу боягузливою владою беззбройних людей у центрі столиці та підлою розправою з патріотами по всій країні.
На Майдан, на Грушевського, на Інститутську… У Харкові, Одесі, Львові, багатьох інших містах вийшли люди різного віку та соціального статусу, напевне знаючи, що це може бути останній день їхнього життя. Для багатьох, на жаль, так і сталося. На сьогодні кількість героїв “небесного українського війська” сягнула далеко не за одну сотню. Після Київського Майдану географія подвигів та зрад розширилась. Донецьк, Луганськ, Дебальцево, Іловайськ…
Що змінилося за цей час у житті країни та у кожного з нас зокрема?
Адепти “русского мира” злорадно констатують економічний спад, корупцію та інші сучасні негаразди зі словами: “Ось до чого майдани доводять”. Якщо оцінювати якість життя тільки матеріальними показниками, якщо приєднуватись, то вже ніяк не до Росії. Давайте попросимось до Швейцарії або того ж таки Ізраїлю. Якщо розглядати географічних сусідів, то Польща – гарний вибір, Туреччина – чим не варіант?..
Наш вибір, як будь-якої  іншої поважаючої себе нації, – незалежність та добросусідські відносини.
Історія Майдану 2014 почалась задовго до цих подій, навіть не у 2004.
Українці ідентифікують себе як націю на прикладі наших пращурів часів Запорізької Січі. З тієї епохи наші національні костюми.
У часи тотальної монархії та феодалізму в Україні зароджувалася ера Майдану – справжньої демократії та народного управління. Зараз це називають «європейські цінності». Мого молодшого сина звуть Павло Бут, як гетьмана Війська Запорізького 1637р, який виборював свободу українському народу та був страчений польською шляхтою. 
Прагнення жити у свободі, цінуючи гідність та правду? не змогли викорінити у нас ні внутрішні, ані зовнішні вороги. Звичайно, найбільше зусиль для знищення гідності в українців доклала Росія. Спочатку – царська, потім – радянська.
Я не буду зараз поглиблюватися в історичний екскурс, для цього є відповідні публікації. Зверну увагу тільки на деякі моменти.
Бажання бути козаками – вільними людьми – було у наших дідів не тільки у часи Січі, а й у більш близькі до нас 20-30 роки ХХ століття.
Нещодавно у фойє Скадовського районного будинку культури була виставлена експозиція, яка нікого не залишила байдужим: фото та документи історії Голодомору – свідоцтва боротьби за нашу свободу.

Саме українці, як ніхто інший серед інших народів, яких також примусово долучили до СРСР, не бажали залишатися у кайданах тоталітаризму та ціною свого життя виборювали свободу в заздалегідь нерівній боротьбі.
Тоді, у Січі, потім у голодних українських містах та селах, у сьогодення на Майдані – це одні й ті ж Люди. Вони можуть мати різну національну належність, але мати спільний дух.
Портрет сучасного героя відрізняється від попередніх. Це вже не бравий вершник у шароварах з гострою шаблею та оселедцем. Так, і сьогодні, слава Богу, є хлопці в камуфляжі з автоматом у руках. Як на мене, класичний портрет сучасного козака – це студент у будівельній касці та з фанерним щитом.

Може, і взагалі без нічого, як Гаврилюк. Гаврилюк, незважаючи на те, що ворог хотів його публічно принизити, став справжнім національним героєм. Художники використовуюсь цей образ у своїх роботах.
Приклад з цим сучасним козаком дав надію для багатьох та віру в чудо. Хто міг сподіватись, що простий прораб може стати депутатом Верховної Ради? До речі, мене більше вразило не те, як Михайло тримався під час знущань, а те, що після всього цього публічного приниження він вчинив по-християнськи – простив своїх винуватців. Як написано : Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!”
Це було і є основним гаслом Майдану.
Боротьба за свободу ще не завершена. Для всіх нас? без перебільшення, життєво необхідно продовжувати визвольний рух. Для цього не обов’язково кудись їхати. Будь героєм у тому місці, де живеш, або залишок життя проведеш у кайданах. Найстрашніше – втрата гідності, полон душі.
Є оманлива думка, що коли «тихіше» живеш, тим безпечніше. Насправді, обов’язково знайдеться той, хто захоче пожити за рахунок твоєї праці та твого надбання, забрати все, що маєш. Так, дії сьогоднішніх українських політиків нас розчаровують. Приходить безініціативність та бездіяльність. Це саме той стан, який зручний для ворога. Ми не повинні піддаватись на цю тактику.
Байдужість = смерть.
Давайте кожного дня будемо прокидатись з образами тих, хто віддав життя за свободу та продовжимо почату справу. У іншому випадку – кров невинних жертв на наших руках.
Мене обурює, коли бачу людей, які так нічого і не зрозуміли, не зробили висновків. До сих пір «сидять на схемах», продовжують «робити відкати» та брати хабарі. Нехай такі люди навіть не сподіваються, що ми зупинимося, далі будемо терпіти та дозволяти руйнувати державу, грабувати наші домівки, морально та фізично знищувати нас.
Якщо знаємо випадки свавілля та беззаконня, але не боримося з цим – стаємо співучасниками.
20 лютого у Скадовську відбувся мітинг-реквієм у пам’ять жертв сучасного геноциду. Додає надії, що у нас є люди, які не словом, а ділом доводять свою відданість рідному народу. Але, як завжди, є і ті, кому зручніше у пітьмі…
На скадовському майдані закликали продовжити розслідування та покарати по закону тих, кто проплачував “тітушок” та брав участь в інших злодійських діяннях. Для активістів не зрозуміло, чому деякі особи до сих пір займають високі посади у теплих кабінетах?! Ніхто не забутий, ніщо не забуто.
Час розставить усе на свої місця…
Я впевнений в успіху початих добрих справ, вірю в нашу спільну народну мудрість, ми обов’язково зробимо висновки з попередніх помилок.
Нехай пам’ятний знак на центральній площі та меморіальна дошка з іменем загиблого скадовського хлопця Віталія Бєлікова, підступно вбитого під час перемир’я, буде щоденним нагадуванням про нашу відповідальність перед мертвими та живими. І ненародженими…
Всім добра, Божої ласки та миру!

Повний текст статті за посиланням:

http://volodymyrbut.blogspot.com/2016/02/blog-post.html

 

 

 

 

 

Автор: Володимир Бут

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.