середа 21 серпня 2019р.
Інтернет-газета Херсонської області
26.07.2019

Кінець епохи «підрахуя»


На виборах до парламенту партія «Слуга народу» отримала 130 місць (станом на 26/07/2019) за мажоритарною системою.

163 зі 199 мажоритарних депутатів попереднього скликання втратили свої насиджені округи, поступившись місцем «новим обличчям».

З початку історії незалежної України виграти у впливових місцевих баронів, які балотуються по округах – було практично неможливо. Особливо це стосувалося округів за межами обласних центрів.

Але на останніх виборах «зелена хвиля» усе змінила.

В нову Раду не потрапила купа одіозних нардепів-мажоритарників – серед них Костянтин Жеваго, Михайло Добкін, Сергій Ківалов, В’ячеслав Богуслаєв, Володимир Литвин та десятки інших.

У більшості з них виграли маловідомі кандидати від «Слуги народу» – це більш ніж у половині випадків підприємці (21 новий депутат) або директори (47 обранців).

Переможці-мажоритарники
Хто не втримав позицій

Вперше в незалежній Україні — однопартійна більшість


Партія Володимира Зеленського «Слуга народу» здобула голоси 43,7% виборців, отримавши 124 мандати за партійним списком і ще 130 мандатів — завдяки перемозі в мажоритарних округах. Таким чином, 254 з 424 депутатів нової Ради представлятимуть «Слугу народу», а отже, президентська партія зможе формувати уряд і ухвалювати будь-які рішення одноосібно, без створення коаліції.

Востаннє подібна ситуація була ще за часів СРСР. Після перших демократичних виборів в Україні абсолютну більшість у Раді 1990 року склали члени правлячої КПРС. Однак після проголошення незалежності і заборони компартії в серпні 1991 року ця більшість була розмита, й відтоді в парламенті України завжди була або ситуативна більшість, або правляча коаліція з кількох партій.

Попередній рекорд належить Партії Регіонів, яка в 2012 році отримала 185 мандатів (72 за списком і 113 у мажоритарних округах).

Чи розчарувалися виборці в ідеалах Майдану?


За «Слугу народу» проголосували 43,7% або 6,3 мільйона виборців. Практично стільки ж — 43,8% або 6,9 мільйона голосів — у 2014 отримали разом Блок Петра Порошенка і Народний Фронт, а всі «партії Майдану» разом здобули понад 2/3 голосів виборців і конституційну більшість у Раді.

Чи означає нинішнє голосування, що виборці розчарувалися в ідеалах Майдану і європейському виборі України? Лише частково. Соціологія свідчить, що електорат «Слуги народу» є вкрай строкатим — цій партії вдалося залучити голоси дуже різних виборців — від адептів «русского міра» до націоналістів. Вже багато написано про технології, завдяки яким Зеленському вдалося це зробити. При цьому більшість людей, які в 2019 році голосували за Зеленського і його партію, підтримують і європейський вибір, і державний захист української мови, й інші важливі маркери, що дозволяють визначити їх як людей з патріотичною позицією.

Наприклад, згідно з опитуванням, проведеним у червні 2019 року соціологічною групою «Рейтинг» 63% виборців «Слуги народу» підтримують вступ України до ЄС і лише 19% — за митний союз з Росією, Білоруссю і Казахстаном. 53% виборців цієї партії голосували б на референдумі за вступ до НАТО, і лише 29% — проти. 73% прихильників партії Зеленського вважають, що Донбас має стати звичайною частиною України, як раніше, і лише 14% — що він має отримати спеціальний статус.

Більшість нинішніх виборців «Слуги народу» — це ті самі люди, які 5 років тому голосували за БПП, Народний Фронт і «Самопоміч». Їхня основна маса не розчарувалася в ідеалах Майдану чи європейському виборі України, але дуже розчарувалася в партіях і політиках, за яких вони голосували в 2014.

Чисельність же відверто проросійських виборців за 5 років якщо й зросла, то неістотно, і голосували вони за партії, що відкрито декларували свій промосковський курс. Ці партії сумарно отримали на нинішніх виборах 18,3% або 2,7 мільйона голосів, у т.ч. Опозиційна платформа «За життя» 13%, Опозиційний блок 3% і Партія Шарія — понад 2%. На виборах 2014 року проросійські партії отримали 16,4% або 2,6 мільйона голосів (Опоблок 9,4%, Компартія 3,9% і «Сильна Україна» Тигіпка — 3,1%).

Але, звичайно, в ситуації зі «Слугою народу» ніхто не може сказати достеменно, яким буде курс цієї партії. Використає вона голоси патріотичного електорату для проросійських дій чи, навпаки, долучила до своїх прихильників частину проросійських виборців, але збереже твердий європейський курс? Чи «зійдеться посередині»? В будь-якому разі, тепер Зеленський і його партія мають всю владу в країні і можуть робити практично що завгодно.

Чи можна було уникнути однопартійної влади?


Аналіз підсумків виборів доводить, що так. Але для цього постмайданні партії, які змагалися з Зеленським, мали об’єднати зусилля, а не розтягувати голоси. Проте прагнення самостійно пробитися до Ради чи бодай отримати 2% голосів, необхідні для державного фінансування партії, для більшості партійних вождів однозначно переважили державницький підхід.

У підсумку з 33% голосів, відданих за умовно постмайданні партії лише 22% припали на ті з них, які здолали бар’єр — «Батьківщину» (8,2%), «Європейську солідарність» (8,1%) і «Голос» (5,8%). При цьому «Батьківщина» і «Голос» засвідчили готовність до коаліції зі «Слугою народу», а отже, можуть зважати не лише на настрої власних виборців, але і на побажання партії влади.

11% голосів, віддані в сумі за непрохідні РПЛ Ляшка (4,01%), Українську стратегію Гройсмана (2,41%), «Свободу» (2,16%), Громадянську позицію (1,04%), «Самопоміч» (0,62%), Рух нових сил Саакашвілі (0,46%) і «Силу людей» (0,2%) не просто пішли в смітник, але й подарували додаткові 11 мандатів «Слузі народу» і 3 — партії Бойка-Медведчука.

Ще більші втрати — на мажоритарці


«Слуги народу» перемогли в 130 мажоритарних округах, тобто в 2/3 зі 199 округів, у яких проводилися вибори. Такий, хоча й прогнозований, але та все ж вражаючий результат, став наслідком не лише дій самої партії-переможниці, але кричущої безвідповідальності її конкурентів.

В усіх штабах чудово знали, що надвисокий рейтинг партії Зеленського автоматично робить її мажоритарників фаворитами на більшості округів. Проте в десятках округів виборці були готові обрати й опонента Зеленського з відверто проукраїнського табору. Головне, щоб це був гідний кандидат і він був погоджений між основними партіями цього табору. Хоча б між двома-трьома. Єдине, що лишалося зробити цим партіям — сісти і поділити округи, щоб їхні кандидати не розтягували голоси між собою.

Якщо Порошенка, Вакарчука, Тимошенко не спонукали це зробити якісь високі ідеали, то принаймні прагнення отримати більше мандатів для власних партій мало б їх змусити домовлятися. Тим більше, є успішний досвід переговорів 2012 року між «Батьківщиною», «УДАРом» і «Свободою», які, поділивши значну частину округів, отримали десятки додаткових мандатів у Раді і склали сильну опозицію Партії Регіонів.

Однак цього разу патріотичні сили діяли за найгіршим сценарієм — майже в кожному окрузі були кандидати від усього партійного спектру, завдяки чому «слуги» легко перемагали, отримавши іноді 20-25% голосів, а то й менше. Натомість «Голос» та ЄС, як і «Батьківщина», з величезними труднощами отримали на мажоритарці по жалюгідних 2-3 мандати на всю країну.

Якби опоненти Зеленського (включно з деякими самовисуванцями) не поборювали одні одних, вони б мали на мажоритарці значно пристойніший результат. Ось лише деякі яскраві приклади.

Вінницька область, округ 11. Переможець від «Слуги народу» Максим Пашковський отримав менше 27%, самовисуванець Сергій Кудлаєнко — 15%, Андрій Гижко від ЄС і самовисуванка, ветеранка війни Світлана Бевз — по 11%, віце-прем’єр уряду Гройсмана самовисуванець Володимир Кістіон — 10%. Лише кандидати, які посіли з 2 по 5 місця і змагалися за ідеологічно близький електорат, в сумі отримали 47% голосів.

Івано-Франківська область, округ 84. Ігор Фріс від «Слуги народу» стає депутатом з 22%. Андрій Іваськів від «Батьківщини» отримав 14%, Михайло Довбенко від ЄС — 12%, Василь Попович від «Свободи» — 10%, Володимир Гергелюк від «Голосу» — 7% і т.д.

Загалом в Івано-Франківській області «слуги» перемогли в 5 округах із 7, причому переможці отримали далеко не захмарні результати від 18 до 37%.

Ось як демократичні партії розтягували голоси на окрузі 89:

Львівська область, округ 121. Орест Саламаха від «Слуги народу» одержав менше 20% голосів, кандидат від ЄС Михайло Задорожний — 16%, а кандидати від «Батьківщини», «Громадянської позиції», «Самопомочі», Народного Руху 9, 8, 6 і 6 % відповідно, і це не рахуючи потужних самовисуванців.

В 124 окрузі, теж на Львівщині, кандидат від «слуг» виграв узагалі з 16%.

Тернопільська область, округ 163. Андрій Богданець від «Слуги народу» виграв з 25% голосів. Наступні за ним — кандидати від «Голосу», «ЄС» і «Свободи» з 15%, 14% і 12 % відповідно.

Подібна картина — в 164 і 167 округах Тернопільщини, де кандидати від «слуг» виграли зі ще меншими відсотками, а також у 187 окрузі сусідньої Хмельниччини.

У кількох округах можна було легко перемогти «слуг» і в столиці:

Київ, округ 211. Олександр Юрченко переміг з 34,7% голосів. Наступні за ним кандидати Володимир Прокопів від «ЄС» і Тарас Козак від «Голосу» 24,3% і 12,5% відповідно, розтягнули голоси й кандидати від «Батьківщини», «Громадянської позиції», «Свободи» тощо.

Київ, округ 221. У цьому окрузі Порошенко переміг Зеленського в першому турі президентських виборів, і зараз показники партії Зеленського за списками тут найнижчі у столиці — 31%. Мажоритарку виграла кандидатка від «слуг» Анна Пуртова з 24%, а наступні за нею кандидати від «Голосу» і «ЄС» взяли по 17% кожен.

Цей перелік округів — далеко не повний. Якби хоча б кілька партій, наприклад, «ЄС», «Голос», «Батьківщина» і «Свобода» прагматично поділили між собою округи, зробивши ставку на сильніших, вони разом мали б на 20-30 депутатів більше, а президентська партія могла б не мати одноосібної більшості в Раді.

Перспективи опозиції


Розтягнувши голоси і втративши через це десятки мандатів, українські сили опинилися в Раді в ситуації, гіршій ніж навіть у дев’яностих роках. По суті, альтернативною правлячій партії Зеленського і проросійській опозиції Бойка-Медведчука є лише 25 депутатів «ЄС» і 20 депутатів «Голосу». Разом лише 10% від конституційного складу Верховної Ради. Навіть якщо до них приєднається значна частина самовисуванців і «Батьківщина» (яка традиційно мігрує в опозицію, якщо Юлія Тимошенко не прем’єр) — це буде максимум 1/5 всіх депутатів.

Дуже мало для впливу на ухвалення рішень парламентом. Тож імовірно, що й парламентська опозиція, і позапарламентські партії робитимуть усе можливе для нових позачергових виборів. З іншого боку, такі вибори можуть бути вигідними і промосковським силам, перш за все Опозиційній платформі «За життя!»

Невідомо, наскільки швидко виборці розчаруються в партії Зеленського і куди підуть голоси розчарованих. Але поки що «Слуга народу» міцно тримає першість у більшості регіонів України — від 57% у Дніпропетровській області до 32% у Тернопільській. І навіть у трьох областях, де партія посіла друге місце — Донецькій, Луганській та Львівській — її результат дуже пристойний — між 20 і 30%.

Більшість опонентів партії Зеленського хибують на регіоналізацію підтримки. Так, голоси «За життя!» сконцентровані на Сході і Півдні, особливо на Донбасі, де партія Бойко-Медведчука має перше місце й майже 50% підтримки. Українські демократичні сили, навпаки, мають підтримку переважно на Заході, і менше — в Центрі України. Так, «Голос» отримав від 13 до 23% в областях Галичини (у т.ч. на Львівщині — перше місце), а поза цим регіоном має більше 5% лише в Києві і трьох областях — Рівненській, Волинській і Київській.

Більш рівномірна підтримка у «Батьківщини», яка, втім теж не досягла показника в 5% у семи областях.

В шести областях не дотягнула до 5% і «Європейська солідарність», яка, однак, має доволі високу (17%) підтримку в столиці. Кияни саме в ЄС бачать головну силу, здатну протистояти партії Зеленського.

Зважаючи на такі показники, навряд чи будь-яка окрема партія в осяжній перспективі зможе змагатися за впливом зі «Слугою народу» на всій території країни чи хоча б у центрі та на заході. Якщо постмайданні партії, старі і нові, хочуть захистити державність і демократію від дій влади, вони мають хоча б після виборів не повторювати фатальних помилок і шукати форми для об’єднаних дій.

Багато залежить і від того, чи підпише президент ухвалений попереднім парламентом Виборчий Кодекс з відкритими списками. Якщо мажоритарка і диктат партійних лідерів при формуванні списків підуть у небуття, це створить нові можливості для розвитку справжніх партій і залученості активних громадян у політику.

Джерело: https://internews.ua/opportunity/10-faktiv-pro-vybory?utm_source=Internews+Ukraine+Newsletter&utm_campaign=93e0d0689d-EMAIL_CAMPAIGN_2019_07_25_12_04&utm_medium=email&utm_term=0_605c88b8e6-93e0d0689d-103785649

Автор: Тарас Шамайда. TEXTY.ORG.UA

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.