вівторок 4 серпня 2020р.
Інтернет-газета Херсонської області
23.05.2015

Померти від інфаркту

Політика – справа темна, невдячна і де в чому потойбічна. Тому що приватне життя звичайної (умисне уникаю заяложеного слова пересічної) людини захищене від стороннього ока законом.

Залізти ж (у переносному значенні) до гаманця і в ліжко до українського істеблішменту потрібно, щоб ті поводили себе пристойно. І хоч ми більше поінформовані про приватне життя королеви Єлизавети, ніж українських політиків, і  місцевої еліти також, тим не менше, наші журналісти таки відшукують цікавинки, які коштують політикам посад, карних справ, а нам додають віри, що жертви Майдану не даремні.

До Європи нас не пустили знов, попри співчуття до України та жваве зацікавлення в нашій євроінтеграції. Європейці пунктуальні, як швейцарський годинник. Якщо сказали – спочатку подолайте корупцію і проведіть реформи, то своєї обіцянки дотримуються. Наші знов думатимуть, як викрутитися перед Заходом, щоб той вчергове допоміг матеріально.

Чим довше українська еліта чинитиме прихований опір, мовляв, нас там не чекають, тим краще ловитиметься їм рибка у мутній українській політичній воді, й тим безрадіснішим бачитиметься наше майбутнє. Раби німі?

Європейській спільноті потрібно виділити трохи грантів на подорожі українських пенсіонерів, які вперто хочуть повернутися в СРСР. Тому що більшість з них ніколи не була ні в Англії, ні у Франції, ні в переможеній радянським солдатом спільно з другим фронтом Німеччині. Лише опинившись в іншому середовищі, поспілкувавшись із престарілими однолітками, побачивши блиск і жебрацтво Європи, вони зрозуміють, від чого віднікуються.

У Біблії сказано: “Не сотвори собі кумира”. Кумири лишилися із старих радянських часів. І їх не бере жодна гола правда.

Один сільський голова Скадовського району мені каже: “Якщо я завтра знесу пам’ятник Леніну, старенькі помруть від інфарктів. Воно мені треба?”

І в той же час ніхто з нас не помирає від інфаркту, почувши, що в зоні АТО знову є загиблі, в тому числі й серед мирного населення. А вони ж – із крові та плоті, як і ми… В них діти і вбиті горем матері.

Йти прямою дорогою непросто. Он вже Таню Чорновол впіймано на кнопкодавстві. Що дозволено кесарю… Невже це та Тетяна, за яку ми переживали, коли її побили на бориспільській трасі?

В радянські часи заборонялось святити Паску і хрестити дітей. Але святили і хрестили. Потай. Оці подвійні стандарти – головне, щоб ніхто не взнав, ще довго переслідуватимуть наше суспільство. Винним все одно вважається той, хто брудну білизну політика вивісив на флагшток. І гнів неправдеників спопеляючий, бо вони впевнені, що ніхто й ніколи не посміє їх… В Скадовську почалося цькування Наталії Зикової, “провина” якої полягає лише в тому, що вони засумнівалась у доцільності реорганізації Скадовської школи-інтернату. Це її точка зору. В демократичному суспільстві іншу точку зору поважають. В Росії за неї можна позбутися волі і навіть життя. Україна стоїть перед випробуванням, як декларативну демократію перетворити на справжню.

Дах у другій міській школі тече, діти дихають шкідливими випарами цілий навчальний рік – проблемою грають у  пінг-понг. Винною буду, мабуть, я. Бо пишу про це.

Інколи хочеться поїхати далеко-далеко. Й тоді пригадуєш слова Тараса Шевченка: “Добре там, де нас нема”.

Все-таки родинні цінності багато значать. Вони не дають упасти чи здатися.

Все у нормі. Скільки б голів не було у змія-горинича, Котигорошко все одно його перемагав. Забирав собі й королівну, і  царство в придачу.

 

 

 

 

 

Автор: Вікторія Сенько