понеділок 18 грудня 2017р.
Інтернет-газета Херсонської області
19.02.2017

Крок за кроком

кум Антонівка цікава не лише сусідством з райцентром, процвітаючим науково – аграрним центром, кузнею кадрів – технікумом, але й своїм незрівнянно високим освітнім потенціалом. Тож не раптом у 2015 р. вперше в районі й виникла незалежна Громадська рада «Патріотична ініціатива», мета котрої полягає у прагненні кардинально  змінити якість життя сельчан. Про здобутки, проблеми, перспективи громади  – наша розмова з координатором та співголовою товариства Віктором Миколайовичем Шашенком.

Кор.Чи є порозуміння  товариства  з органами влади, бо ж фактично «П.І.» є опозицією?

В. М. – Пропоную щиру розмову. Ми не ставили задачу бути в жорсткій опозиції до місцевого самоврядування;   сприяння, допомога, контроль – головні форми діяльності, а ще – розбудити народ. А порозуміння? Скажу так: долаючи опір лінивців, закостеніння та небажання змін, все ж вдалося укласти з місцевою владою Меморандум, прийняти спільну Програму:  «Чиста, здорова, безпечна Антонівка»  – і приступити до реалізації дорожньої карти.  Рух уже є, але належної підтримки, ініціативи по реалізації проектів з боку  місцевого самоврядування (далі – М.С ), на жаль…  Однозначно: негайно потрібно провести повне  перезавантаження влади. Мають прийти молоді, освічені, порядні, моральні та здорові, ініціативні патріоти і  – результати не забаряться вже за кілька років, бо ж шлях долають –  сміливі.

Районна влада  відгукується. Осінній штрих:  на вимогу негайно провести ямковий ремонт аварійно небезпечних ділянок шляху Антонівка – Скадовськ,  робота миттєво виконана, ще й порадували  можливим закладення коштів на капітальний  ремонт шляху та велопішохідну доріжку.

   Центральна влада: влітку, коли нардепи у столиці зовсім втратили сором (прогули, хуліганство, кнопкодаство, інші аморальні вибрики), – надіслано телеграму спікеру з вимогою щоденно оприлюднювати в пресі імена прогульщиків, а для хуліганів, інших аморальщиків прийняти та вжити відповідні норми, заодно ввести до парламенту інститут приставів для наведення порядку. Також пропонували внести зміни до Конституції, скоротивши кількість обранців до 300 та безсоромну недоторканність. Певні рухи з боку Парубія А. відбулися, тож, можливо, і наша вимога заважила…  Хоча взимку ситуація повторилася, та картати варто себе, бо ж не московити їх обрали.

  Кор. –  Та ж головне – результативність?

В. М. – Вдалося вибороти не противника, а союзника в особі М.С., а це сьогодні архіважливо. Пробуджується від сну та байдужості обиватель, свідченням тому – окультурення скверів, прибудинкових територій, розпочата рекультивація дендропарку, а це результати зібрань, мітингів, публікацій, бесід.  А невдовзі з’явилась іще одна Громадська рада, налаштована більш прагматично та радикально, і це радує.  КП. «Антонівка» розпочало процедуру відновлення очисних споруд. Реалізуються рішення літніх екологічних слухань.Та все це вже історія. Сьогодні на слуху складніші завдання, виконання яких потребує надзвичайних зусиль, та головне – подолати моральний, правовий нігілізм земляків, а він часом зашкалює. Для прикладу: в моїй рідній Дмитрівці, що на півдні Чернігівщини, селищним головою обрали  небораку, котрий нещодавно відбув строк за хабарництво на цій же посаді; зрозуміло, виборам передували «подарунки.» Народ хворий, знівечений протягом століть, генофонд підірваний, та земля наша знову й знову народжує Грушевських і юнаків Крут, Симоненків і Стусів і майданівців, плеяди інших, тож не варто волати: все пропало. Все попереду, вважає наше товариство.

Кор. – До речі, про екологію. Сумний осад залишився у мене, інших скадовчан про згадані громадські слухання, коли при переході до екологічної проблеми, аграрії – спеціалісти ДГ Інституту рису дружненько покинули залу. І це ті, кого ви часто ставите в приклад!?

В. М. –  Проблема екології – це дзвін по нас з вами, і лунає він усе голосніше. То був сором, і не лише перед гостями, а й за себе, бо ж більшість «втікачів» – це наші (мої) випускники технікуму, тож завинив і я. А той прикрий факт, то і є наш рівень, наша якість буття, на жаль, над чим ми з вами і працюємо. Зрештою, навіть на сонці бувають плями. Попри все наш Інститут, ДГ, технікум вважаю форпостами регіону і завжди готовий підставити їм плече, бо ж вдячний не лише за «Агро- спорт», але й за наукове, відносно екологічне господарювання, інноваційні технології, патріотичні миті, тож часто радію за них. 

  Кор. – Знову, повертаючись до літніх слухань, – де ви бачите Антонівку завтра?

В. М. – Місце Антонівки визначив ще Сергій Бальтазарович, це історично і економічно зумовлено, і наше товариство бачить громаду вкупі зі Скадовською, ми підтримуємо відновлення цілісності. Впродовж століття взаємозв’язок зі Скадовськом  кріпнув, лишень погляньте сьогодні на щоденну міграцію працівників, студентів, школярів, ми давно рідні.

Я вважаю вихід у 1991 р. зі складу Скадовської міської ради неприроднім процесом,  стратегічною помилкою, хоча наміри були благими. Антонівська громада програла у всіх аспектах.

Поясню чому. Скадовськ за 25 років, втративши головні бюджетонаповнюючі підприємства, знайшов сили для стабілізації, ба, навіть підйому, розвитку соціально- культурної сфери, піднявся на якісно вищий рівень. Водночас,  Антонівка не втратила підприємств, ДГ Інституту рису лише поліпшувало економічний ріст, а ось соціально-культурне, духовне життя громади ми оцінюємо як занепад, тож альтернативи реформам сьогодення не існує. Або ж ми їх енергійно робимо і маємо квітучу, безпечну, здорову Антонівку і державу, або ж і далі борсання в болоті, і майбутнє України  на мапі Європи – досить сумнівне.

  Кор.Невже так погано?

 В. М. – Можливо, і не настільки, але мало бути набагато краще. Для прикладу. Стратегічної Програми розвитку в реаліях не існує, очисні споруди давно не працюють, (куди ідуть стоки? – зрозуміло), 50 – річна драна водомережа – реконструкція не розпочата (що ми п’ємо?), жодного метра асфальту не прокладено, полезахисні смуги знищуються і не підсаджуються, літаки знову( як у радянські часи) поливають західні вулиці хімікатами, а восени нас окурюють залишками пожнив’я, стан будинку культури  жалюгідний (окрім спортзалу, котрим опікується Інститут і тренер Віктор Володимирович), зависли  проблеми ОСББ,  бродячих псів та ін. На вирішення згаданих і не згаданих проблем потрібні не мільйони – десятки їх.  Зрозуміло, базове підприємство завжди надає допомогу, але його можливості обмежені законом і економічною логістикою. І зовсім приземлені речі: а кладовище, а полігон для сміття? Куди будемо везти?

Та не все так просто. Нам зрозуміла фобія аграріїв Скадовського варіанту, бо ж існує певна земельно – виробнича загроза господарникам. Новоспечені магнати, обікравши  нас, проникли у владу, а тепер так і пантрують – вкрасти останнє, що залишилося в Україні – землю.  Та вихід завжди існує: думати, домовлятись, формувати компромісний статут, а істина, мабуть, десь посередині.

Кор. – Тож причина лише в фінансовій неспроможності громади ?

  В. М. – Не лише в ній. Так, ми вічно дотаційна громада, але є і суб’єктивний фактор – низький рівень менеджменту; лише один приклад  – ми не взяли участі в жодному зі спільних проектів, а вони відбуваються і активні громади лише виграли і прикладів безліч.

  Кор. – Памятаю, ви теж були у місцевому самоврядуванні, тож відповідальність і… ?

  В. М.  – Коли двічі (вибори) не вдалося змінити очільника, я пішов у раду, щоби змінити ситуацію зсередини, та очолив адмінкомісію. З п’ятьма патріотами ми продемонстрували: як мають працювати всі депутатські та виконкомівські структури – безкоштовно, енергійно та ефективно. А це не лише наповнення бюджету та наслідкова (постпротокольна по факту) робота, але й рейдова, превентивна з неблагополучним, схильним до правопорушень контингентом, результати котрої маємо вже сьогодні.

За результатами анкетування та спалаху криміналітету  ми ініціювали і створили вуличні, будинкові комітети, а незабаром і правоохоронний загін «Щит». Провели збори  на підприємствах – і відгукнулися 25 добровольців, а це працівники технікуму, КП та дитсадка, пенсіонери та підприємці. Прикро, але жодного добровольця з двох найбільших і наймужніших (здавалось) організацій не виявилося, промовчало і козацтво. Кілька тижнів нашого патрулювання – і нечисть згадала про страх, а обиватель спокійний та щасливий. Загін же пішов у відпустку. Зрозуміло, робота волонтерська – безкоштовна, тож радує: не всі душі знівечив «золотий тілець»; в Україні доброчинні, відважні, сміливі, відповідальні завжди були, є і будуть, за ними майбутнє.

Кор.  – Які плани на завтра?

В.М. – Діяльність тривала 500 днів, тож товариство йде на тривалі  весняні канікули.

20170112_095526

Автор: Сергій Середа

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.