п'ятниця 16 листопода 2018р.
Інтернет-газета Херсонської області
17.08.2018

Львів. Український закордон

Поїзд «Херсон – Львів»

Херсонцям пощастило: є пряме сполучення зі Львовом. Хоч сам поїзд викликає купу запитань, та все одно можна доїхати до міста Лева без пересадок годин за шістнадцять.

Наша невеличка група збиралася відвідати Львів наприкінці червня, але з’ясувалося, їхати треба, коли є квитки. Отож довелося перенести мандри майже на місяць.

Львів – як Лондон

Сайт “Синоптик” показував, що їдемо в дощ. Ясна річ, квитки ніхто не здавав, запаслися парасольками й купою одягу, щоб не ходити у мокрому. Самі льв’яни жартували, що цьогорічне літо таке вогке й холодне, що навіть комарі кашляють. Вже у місті ми дізналися про те, що за кількістю опадів Львів може посперечатися з Лондоном, та здебільшого це звичайні літні короткочасті дощі, після яких аж ніяк не холодно.

Під протекторатом чужих держав

Місто має унікальну як для пострадянського простору архітектуру й історію. Як і вся територія України, Львів пережив кілька колоніальних урядів. Це місто входило до складу Речі Постолитої та Австро-Угорщини, а 1939 року було приєднане до Радянської України. Звісно, спочатку львів’ни сприйняли цей факт позитивно, але відразу ж почалася «чистка», чимало представників укранського істеблішменту потрапило за грати, звідки, після катувань, на той світ або до Сибіру. Тож багато львів’ян зустрічало гітлерівців із квітами. Хоч і про це згодом пошкодували.

Церкви, костели і синагоги

Про приналежність до західної культури нагадує архітектура міста та релігійні конфесії. Поряд із православними храмами чимало старовинних костелів. Вони діючі і, що вражає, немає «такси» на обрядові послуги. Свічки лежать у вільному доступі поряд із скринькою дял пожертв. Під час Другої світової війни були знищені всі синангоги. Лишилися руїни – як історичні пам’ятки й місце вшанування жертв Голокосту.

Личакіське кладовище сприйається, як музей під відкритим небом. Могили Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Соломії Крушельницької, героїв Небесної Сотні. Вхід платний. Але видно, що всі кошти вкладаються саме в це місце.

До Другої світової війни у місті уживалися українці, поляки і євреї. Після закінчення війні поляків радянська влада змусила виїхати, євреї постраждали під час війни, чимало львів’ян-українців були репресовані. Сьогодні у місті проживають українці, росіяни, трохи поляків, трохи євреїв, трохи вірмен (вірменська община має глибоке коріння) та інші національності. Панівна мова – українська. Вона скрізь: у магазинах, кав’ярнях, екскурсійних бюро, дороговказах, книгарнях, вивісках, рекламі.

Ратуша

Будь-яка мандрівка Львовом починається з ратуші – так у цьому місті називають будівлю міської ради. Вхід до будівлі платний. За 30 гривень можна піднятися на вежу, до якої веде більш як 400 сходинок. Зате можна помилуватися містом з висоти пташиного лету.

Втім, це не єдину місце, звідки можна побачити панораму Львова. Є ресторанчик із крутими, оббитими малиновим оксатимитом, сходами, та Замкова гора. І, звичайно, майданчик Криївки.

– Львів’ян часто запитують, як ми ставимся до свого мера і чому він працює добре? – почав свою розповідь наш гід Віктор. Він показав нам балкон на другому поверсі ратуші, на який можна потрапити із робочого кабінету міського голови: – З цього балкона добре видно клумбу, замість якої у старі часи знаходилось місце страти злочинців. Як ви думаєте, якщо бачити перед очима нагадування про можливі наслідки злодіянь, можна це ігнорувати? – запитав він нас. Ми усміхнулися: так, це, можливо, працює.

Сама будівля ратуші тричі була зруйнована, але щоразу її відбудовували.

Про гонор і багатство

Навпроти ратуші розташовані відреставровані будинки на п’ять поверхів, а в ширину – на три вікна. Виявляється, у давні часи в центрі міста дозволяли зводити будинки або дуже багатим людям, або тим, що внесли свій вклад у розвиток міста. Так от, людям заможним доводилося обмежитися будівлею на три вікна, що виходили на площу. А громадянам, які прислужилися місту, можна було розраховувати на більшу кількість вікон.

Сьогодні головну адміністративну будівлю Львова оточують заклади харчування та туристичні бюро й музеї. Здається, вони підпирають стіни адмінбудівлі. При цьому музика звучить так, щоб вона не заважала не лише працювати чиновникам, а й поговорити за чашечкою кави.

Тут же стоять прогулянкові трамвайчики й ретро-атомобілі. Ціни – не захмарні.

Чимало кав’ярень, магазинів та й власне ратуша приєдналися до флешмобу #FreeSentcov, про що свідчили чималого розміру банери із графічною світлиною в’язня совісті та звичайні листівки, віддруковані на принтері формату А4 й прикріплені у вітринах. Оця громадянська єдність робить із натовпу націю.

Підземелля Львова

Старовинні вузькі вулички в сучасних бігбордах, бруківка, якій років і років, мурали й поезія на стінах створюють сучасний колорит міста. Старовина й сьогодення гармонійно переплелися. Але Львів – це ще й підземелля із музеями, кав’ярнями й пивничками.

Дизайнери міста не намагаються вивітрити дух історії. Поверх старовинної кладки, старанно вичищеної від бруду, вішають сучасні світильники та полички із книгами, світлини стародавнього Львова. Місто, здається, не втрачає жодного сантиметра своєї площі як по горизонталі, так і по вертикалі.

Незважаючи на літо, час відпусток і принад морських курортів, Львів має чимало шанувальників. У місті звучить і польська, й англійська, й французька мови. І, звичайно ж, російська.

Книгарні

Усі говорять про львівську карамель, каву й шоколад. Я ж хочу висловити своє захоплення львівським книгарням. Вони є на кожному кроці. Це справжні пастки для книголюбів. Заходиш у маленький затишний книжковий магазинчик. І бачиш сходи, що ведуть на другий поверх. Піднімаєшся, зацікавлений, і розумєш, що – попав: зала за залою, повна книг на будь-який смак. До речі, ціни не захмарні, і покупців вистачає.

Книги так само можна купити й у магазинчиках із сувенірами, кавою і тим же шоколадом. Можливо, це і є частиною загадки, чому львівські випускники так добре здають ЗНО? Вони читають. До читання їх підштовхує культ книги, що існує в місті.

Світлина: пам’ятник Адаму Міцкевичу. Фото автора.

Автор: Вікторія Сенько

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.