середа 21 жовтня 2020р.
Інтернет-газета Херсонської області
29.01.2020

Люди, яких я зустріла в мандрах

Польща українцями сприймається як країна вищих зарплат. Ми ж подалися до Польщі в мандри. Вражені й рівнем інфраструктури, і культурою, й історичними місцями.

Віднедавна з Херсона до Кракова можна дістатися літаком. І хоч він відлітав 31 грудня 2019 року, вільних місць у салоні не було.

Краків.

Краків.

Коли квиток – не квиток, а “чорті шо”

Квитки придбано за місяць до поїздки в скадовській касі попереднього продажу проїзних документів у центрі міста. Пані Наталя після сплати вартості квитків (туди й назад) видала погано віддрукований на звичайному папері формату А4
електронний квиток , запевнивши, що за цим проїзним документом нас пустять до літака. Варто лише прибути в аеропорт за дві години до рейсу. Ми прибули за дві з половиною години, щоб напевне.

Сталося не так, як гадалося. В аеропорту подивилися на наші “квитки” і відправили до іншого віконця – платити “штраф”. Уже пізніше я з’ясувала, що за дві доби до польоту потрібно було отримати посадкові талони. Але ж нас запевнили, що нічого іншого не потрібно… Черга для сплати “штрафу” просувалася дуже повільно, тож дві з половиною години ми простояли жахливо нервуючи, пустять нас до літака чи ні.

У результаті, щоб потрапити на рейс, довелися викласти додаткових 110 євро (нас летіло двоє) . Це до тих 50, сплачених у Скадовську. Коли ж я зателефонувала касирці, що продала нам білет, і запитала, чому вона не попередила про завчасну реєстрацію на рейс, та, у свою чергу, запитала: “А ви б поїхали до Херсона за квитком?” Я думаю, що поїхала, бо, знаєте, є різниця, скільки витратити – три тисячі гривень чи 250.

Через півтори години ми зійшли з трапа літака і сіли в автобус, який привіз нас до Міжнародного аеропорту Баліце. Пам’ятаючи нерви з посадкою на літак, вирішили звернутися до каси відразу ж. Зворотній квиток був надрукований ще більш жахливо – у принтері давно час замінити картридж. Працівник аеропорту, до якого я звернулася, покрутив російськомовний папірець і повернув зі словами, що нічого не розуміє. Мій словниковий запас польських та англійських слів більше шкодив, ніж допомагав. Але є добрі люди на світі.

Майже “Скажене весілля”

-Вам допомогти? – звернувся до мене бородатий афроамериканець гарною українською.

Зрадівши, я пояснила свою біду. Юнак знову звернувся з моїм квитком до касира. Поспілкувавшись, він повернувся до нас і пояснив, що за два дні до відльоту маємо зайти на сайт і отримати посадковий талон. Тут до хлопця підійшла біла дівчина і приєдналася до нашої розмови.

Звичайно, я поцікавилася, де цей хлопчина так добре
вивчив українську мову. Виявилося, він два роки живе в Івано-Франківську, а сам – зі Штатів. Я щиро пораділа за нього: багато українців усе життя живуть в Україні і не можуть вивчити мову. Тим часом дівчина поправила на юнакові шарфик, вручила квіти і кудись відправила.

Я знову не втрималася: “Це ваш хлопець?” Дівчина усміхнулася: “Ні! Це мій друг. Я його підтримую. Він пішов зустрічати свою дівчину, вона щойно прилетіла з Америки”. А я думала, що сюжет “Скаженого весілля” створено на реальних фактах.

Ви не будете самотні й розгублені

Так, у Кракові (та й у Варшаві) щастило з людьми. Десь через годину, марно прочекавши на зупинці аеропорту автобус (все-таки 31 грудня), довелося йти на електричку, що ходила тут-таки, через дорогу. Біля автоматичної каси знову ступор: уся інформація польською, я не маю білого поняття, до якої станції їхати. І знову, цього разу польською: “Допомогти?” Молодий чоловік із величенькою валізою і дуже маленьким старим чемоданчиком поліз у свою гугл-карту на мобільному телефоні й визначив, до якої станції нам їхати. Слово за слово, і він розповів – польською, англійською, – що американець (щастило того дня!), з Нью-Йорка, музикант. Грає на кларнеті, в отому маленькому чемоданчику – інструмент. І вже за мить показав свіжі світлини Мангеттена (щойно звідти!), своєї дружини і маленької донечки. Під’їхала електричка, і кожен вирушив своїм шляхом.

До речі, це були не єдині випадкові зустрічні, які жваво допомагали. Побачивши в метро, як я уважно вивчаю карту, підійшов чоловік з дитиною і запропонував допомогу. Зустрічалися й українці, які, як і ми, приїхали на свята до Варшави. Львів’янин із дружиною та дитиною заспокоїв: “Це я тепер добре орієнтуюся, а коли вперше приїхав, також блукав”. Він провів до метро, показав, у який бік їхати, принагідно розповів, що пенсіонери в метро їздять безплатно, ось проїзні квитки, головне – мати із собою пенсійне посвідчення, навіть українське.

Що зручно: квиток, придбаний для автобуса, підходить для електрички. Навіть якщо зайшов до вагона без білета, його можна придбати в кондуктора, причому готівка необов’язкова, підійде кредитка. До речі, картка Ощадбанку спрацьовувала через раз, зате Приватбанку – безвідмовна.

Думка про зворотні квитки таки отруювала чудові враження. З погодою нам пощастило – дні стояли сухі, безвітряні, не сирі і не занадто холодні. Час від часу виглядало сонце. Не маючи гіда, ми все-таки зорієнтувалися і побачили все, що хотіли. Марно намагалися отримати посадкові талони на рейс “Краків – Київ”. Система авіаперевізника нас не пускала, зрештою, не ми ж входили до неї під час придбання квитків. Ми вже обдумували інші варіанти повернення, я написала пані Наталії. На щастя, за день до від’їзду посадкові талони пришли по вайберу. Тому додому ми дісталися без пригод.

Утім, була ще одна, в аеропорту. Не пригода, пригодонька. Величезна черга, схожа на велетенський спрут, проходила через рамки. Усі складають верхній одяг, взуття, прикраси, годинники, мобільні телефони, сумки і валізки до пластикових коробок. Я звернулася до працівника порту українською, але він мені відповів, що на цій території діє лише дві мови: польська або англійська. Довелося підкоритися.

І, знаєте, це правильно. Усі вивіски й товари, цінники в Польщі лише польською. Меню – також. І живуть же люди якось без російської. І, до речі, набагато краще від нас.

Полякам не соромно за свої дороги, електропоїзди, заклади харчування та квартири, які вони здають приїжджим. Це достойний рівень. Ми жили в бюджетному помешканні, але, воно в рази якісніше за львівське та скадовське.

Польща – дивовижна країна зі своїм минулим. До речі, коли Краків належав Чехії. І що? – запитаєте ви. А нічого. Про це вам скаже будь-який екскурсовод. А далі – про історію міста, якою тут пишаються.

Я думала, що Варшава – пострадянське місто. Ні, це чудове місто із самобутньою архітектурою.

Варшава.
Варшава.

Один пам’ятник мене вразив найдужче. Це – бронзова фігурка дитини в касці. Цей пам’ятник встановлено на честь Варшавського повстання в роки Другої світової війни. У ньому взяли участь не лише дорослі, а й підлітки, діти, і загинули. Ця тендітна фігурка навряд чи колись зітреться з пам’яті.

Пам’ятник повстанцям у роки Другої світової війни

Думаю, потрібно переглянути ставлення до Польщі. І хоч на кожному кроці ми зустрічали заробітчан, чимало українців обирають цю країну для мандрів.

Варшава. Фонтан з дельфінами.
Автор: Вікторія Сенько

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.