четвер 2 грудня 2021р.
Інтернет-газета Херсонської області
07.07.2021

Ой, летіли дикі гуси…

Традиційно з 2015 року відбувається зустріч з представниками Антонівського товариства «Патріотична ініціатива», відомого діями на благо громади. Тож сьогодні  до уваги  розмова з координатором цього товариства Віктором Шашенком.  Під прицілом  – актуальні проблеми оновленої Скадовщини.

 Кор.: – Мої вітання членам товариства. Закінчиласяперемогою трирічна боротьба за входження Антонівки до складу скадовськоїгромади.  Що хвилює ваших однодумців у неменш складному 2021 р. ?

В. Ш.: –Дійсно, у 2015 році на хвилі сплеску патріотизму виникло товариство «Патріотичнаініціатива». Його прихильники зробили  чималодобрих справ, і ось наслідок: Антонівка повернулася  в лоно Скадовська, хоча, на жаль, три рокирозвитку втрачені. Протягом 2017-2019 років за нашої ініціативи тричі виконаніямкові ремонти шляху Скадовськ – Антонівка; на днях прийнято рішенняпрофінансувати проєкт вело пішохідної доріжки між Скадовськом та Антонівкою. Займаємосяволонтерською допомогою воїнам, триває превентивна правова, екологічна та просвітницькадіяльність, робота з несвідомими громадянами; прийнята  програма « Безпечна Антонівка», виконаннякотрої двічі обговорювали на виконкомі сільської ради (зокрема – про станбомбосховищ, та очисних споруд).

Кор:.Зупинімосьна екологічних питаннях. Невже і в нас з’явився злощасний журавлиний «асканійськийсиндром»?

В. – Журавлі на території Скадовського району не зимують, а ось лебеді – так. Фабула «новели» така: восени 2020 року на мисливських угіддях Каржинського лиману з’явилися мертві лебеді, взимку їхня кількість зросла. Скажімо, лише на 500-метрах берегової смуги ми налічили(і зафіксували на фото) 14 трупиків птиці.

Схожа ситуація зафіксована на водоймі с. Озерне; дещо менше знайдено мертвої птиці в західній частині Джарилгацької затоки (біля дитячих таборів). Такого падежу птаства мисливці не пам’ятають.

Ситуація тривожна і ховати голову в пісок було би ганьбою, тож звернулися до органів, причетних до проблеми. До честі Держпродспоживслужби, реакція була негайна, обіцяно також підтримку і з боку Національного парку. Водночас хотілося би бачити відповідні дії новообраних владних органів та й Партії зелених, котра нагадує про себе лише під час виборів. Причина має бути встановлена, а в разі хімічного фактору – ужиті належні заходи.

Перед очами постають минулорічні весняні та літні пожарища очеретів, сухостою, щоправда, їх поменшало, а ось пожнив’я на полях палало, як завжди (на жаль, також і в ну дуже знатних господарствах). Один з них нам довелося гасити, і це видовище болюче: високе полум’я прямує до будівель, тріщить очерет, кричать на гніздах фазанки, плазуни ж гинуть мовчки. Через годину розмовляю з ініціаторами підпалу – працівниками ФГ: «Як же так?» –  та, зрозуміло, картина маслом: порожні очі, посмішка. Ось вона – наша екологічна ментальність. Але й це поборемо, та лише разом. А ще: пасічники просили аграріїв дивитися в «корінь» і пощадити бджілок (як домашніх, так і диких), бо ж в 2019-2020 роках знову спостерігалась масова загибель комах від отруєнь сільськогосподарським виробництвом. На прикладах захімізованих країн, вже зрозуміли, що без бджіл наше майбутнє примарне. Сподіваюся сільгоспвиробники прислухаються до прохання громади застосовувати правильні хімікати відповідно до протоколу.  

Щодо незаконних сміттєзвалищ, мішків з відходами на узбіччях шляхів, у скверах, каналах, лісосмугах. Хто ці істоти? Невже ці негідні особи нам невідомі? Не опускайте очі, так, це ваші сусіди, друзі, а то й куми, що не уклали угоду на вивіз сміття, мотивуючи чим завгодно: спалюю, (заборонено), виводу на полігон ( квитанцій – нуль.)

А ми? Дивуємося, матюкаємось і звикаємо до безладдя, розрухи; спочатку в довкіллі і в голові.  Пропонуємо громадян, котрі не уклади угод на вивіз сміття, вважати порушниками закону і шкідниками. До уваги! На початку 2000-х в Антонівці 80 % господарств уклали такі договори з КП, але цьому передували збори по вулицях, з відмовниками – індивідуальні бесіди голів вуличкомів та депутатів, приписи, заслухання на адміністративній комісії, а то й на виконкомі. І результат не забарився.

 Чи не всіх нас хвилює проблема центральногопляжу, та й східного також: вічно гниюча маса з запахом  сірководню вздовж берега і гори камки впереміжз піском, що періодично вивозяться. А постійний вигріб та вивіз – це, яквиявилося, навіть не десятки – сотні тисяч наших з вами кревних бюджетнихгрошей.

Причина гнилого кута давновідома і передбачувана – втручання в природній процес; портівська  стіна перекрила течію, що віками несла камку назахід, у природні цілющі озера. Ще в 70-і роки минулого століття архітекторрайону А. Мороз., інші грамотні земляки, протестували проти будівництва стіни іпрогнозували біду.

Так воно і сталося; обіцянкикерівництва морпорту засипати кут залишились в історії, а ми з вами «маємо, щомаємо»: непривабливу, часто гнилу акваторію, викинуті на вітер наші кошти івічна боротьба з нами ж створеною проблемою. Морський порт давно не в змозівиконати давні обіцянки,та історія свідчить, що немає невирішених проблем, єлише байдужість чи зневіра .

Люди пропонують різне:

а)частково вирішити проблему,засипавши кут; звернутись до адміністрації морських портів (фінансовоспроможну), котра також діє в порту;

б)знести стіну, відкривши течіїприродній шлях .До того ж підхідний допорту канал постійно замулюється скидами з рисових чеків, а лише одна йогочистка для заходу серйозних суден коштує мільйони, тобто порт утратив своюстратегічну перспективу.

Якщо ми з вами справдіукраїнці, патріоти рідного міста, а не просто диванне населення, зманкуртованеі розбавлене північним сусідом – «русским миром», то маємо, об’єднавшись навколоідеї «Безпечна, екологічно процвітаюча Скадовщина», співпрацюючи звладою,спонукати її до рішучих та зважених дій.

Кор. – Минулоївесни ми згадували деградацію Каржинського заливу, його островів. Позаду  рік. Щось змінилося?

В.Ш.: –Процес замулення заливу триває і з трьох островів залишився один, інші сталиматериком. Ми поставили агітаційні екощити та пробуємо очистити мисливськіугіддя від непотребу, утім, основна біда – неконтрольовані скиди вод з чеків, аце вже задача для свіжої влади.

Ходять розмови про засипкупідприємцем протоки в Лазурному, котра для Джарилгацького лиману є вирішальною,тож розчарую брехунців: ми перевірили об’єкт, стан протоки в нормі (ширина 60 –70 м, вода циркулює, слідів доставки будівельних матеріалів на острів невиявлено. У цілому ж екоситуація на Скадовщині залишається нікчемною. Маємо, використовуючивсі можливі майданчики, формувати екологічну культуру та зупинити знищеннялиманів, хоча б Джарилгацького.

Кор. З вашихслів я розумію, що лише здорове громадянське суспільство зможе успішно будувативільну, комфортну для життя громаду, країну?

В Ш:. –Лише так. Дух народу, віра, об’єднуюча ідея – ось визначальні фактори, двигунирозвитку. Це ми зауважували минулої зустрічі, все ж  нагадаю: волею історії, точніше наших східнихсусідів, пізніше більшовиків, далі – фашистів був катастрофічно підірванийгенофонд української нації.

Все, що можна було, у насвідібрано, украдено, сплюндровано: нафту, газ, ліс, землі, таланти, навітьсвяті мощі і назву Русь; нищили дух, звичаї, традиції, українську церкву тамистецтво.

Сьогодні незрозумілі дії владипризвели до того, що, окрім кремлівського агресора , не менш небезпечна  «рідна» так звана п’ята  колона, котра повертає позиції, розвернулаплечі і знову пхає громаду під пазури московської орди?

Лише монолітне суспільство здатне протистояти сучасним викликам, а з цим у нас вічні проблеми. Негайно потрібен закон «Про колаборацію», котрий має приборкати прихильників «русского мира». Ось коротко, чому в нас не так, як у прибалтів, шведів чи сусідній Польщі (те ж гасло поляків – «Польська – єдна», а європейський, шведський шлях наші предки прошляпили у 1709 році), та й стогнали поляки чи прибалти під москальким чоботом менше часу, на відміну від нас.

Тому суспільство наше роз’єднане і вихолощене, а патріотичні, активні сили складають десь 20%, і в результаті: обираємо двічі судимого або ж актора без досвіду держслужби президентами та навіть головнокомандувачами. Перший службу в армії «проходив» у камерах, інший просто не з’являвся по повістках; отакі ми є – славний, розумний електорат, котрий і отримав те, що заслужив.

Сьогодні, на жаль, у країні спостерігаємо політичний, економічний хаос, а ще ріст правового нігілізму, хоча проблискують і певні позитиви, актуальні закони.

Кор.:-Алея, ми,патріотична частина, невже заслужили такої «радості злиднів»  у смітниках ?

В.Ш.: – Ми з вами,певно, і заслужили. Часом згадую слова дідуся свого:  «Діяти, як належить, і хай буде, що буде», а вжестудентом дізнавшись про його мужній вчинок, став серйозніше вдивлятися в цейсвіт .

Епізод, що мало не ставтрагічним для мого роду, мав місце в 30-х роках, коли 33-річний  господар,  визначений більшовиками як заможний середняк, щобне опинитися з сім’єю в Сибіру, змушений здати коней, волів, реманент  і навіть ступи в артіль.

Ставши головою артілі, що виконала і перевиконала всі держпоставки (а землі на Чернігівщині (село Дмитрівка) чудо – масні чорноземи, дві річки, озера, луги і гаї), мій дід решту виробленого збіжжя з комор, а це – жито, гречка, просо,мед, навіть тютюн – роздав людям. Через це хутко опинився В Дмитрівському НКВД і вже чекав відправки… Та сталося незвичайне: сельчани вийшли сім’ями з дітлахами до державних установ і кілька діб вимагали у влади справедливості. Івана Івановича відпустили.

Диво для тих часів, скажете ви,але факт мав місце; у колгосп він не пішов, працював лісником (окрім фронту) до80-ти років .

А ми? Часто заплющуємо очі набезладдя, несправедливість, хабарництво, миримося з нечестивими, зазираємо вочі  вурдалаку в надії на ласку, змиряємось(«якось вирішиться без мене»),  і ось ужеми в їхній обоймі. 

Діяти по честі, захистити,ініціювати, протиставити, узяти участь, допомогти – ой, як важко, а тут іще«тепла ванна».

Скажи, ми все зробили по честі,совісті в часи випробувань? Тож, мабуть, заслужили, чого не скажемо про предків,що поклали свої життя на олтар свободи. Я згадую Василя Стуса, Петра Григоренка,Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, котрі, певно, глянувши нам в очі,зможуть відповісти словами поета « …я любив вас усіх,  та найбільше любив Україну, то, напевно, і є найвищапровина моя».

Кор:.- Виходить,«Історія вчить, що нічому не вчить»?

В. Ш.: –  Історія вчить, та далеко не всіх, забудькуваті ми. З боку Московії чекати можна чого завгодно, гаряча фаза війни вже була (луганський прикордонний загін, Іловайськ, Дебальцеве – це марсіяни чи шахтарі ?)  і триває сьогодні, але масштаби і результати  агресора не влаштовують.

Читай історію, і зрозумієш: дух загарбника – у самій історичній природі московитів, а вірити словам  їхніх політиків, як свідчить практика століть, смішно: «Нас там нєт». Забув сусід трагічний фінал імперських зазіхань на чужі землі для Японії, Німеччини, Італії… Імперська фаза на планеті вже давно канула в лету, а примусове зшивання територій несе лише горе.

Увігнавши пазурі в тіло України,агресор, охоплений маніакальною ідеєю, має чіткі наміри поглинути молоду державу, а далі – зшити розвалену імперіюі розширити її . 

В імперії ми вже були, періодцей найкривавіший в історії, тож наш шлях – у законослухняну Європу. Для цьогомаємо об’єднатися навколо здорової ідеї, зупинити олігархат, корупцію і п’ятуколону, міцнити економіку та армію. Ще маємо вірити і діяти, бо ж як у Писанні:«По вірі вашій воздасться вам».

Кор.:Нехайталанить, і до роботи.

Світлина: Вікторія Гайдай.

Автор: Скадовська палітра

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.