понеділок 18 грудня 2017р.
Інтернет-газета Херсонської області
28.04.2017

ШЛЯХ ДО СВОБОДИ ПРЕСИ: досвід успішної української реформи

1 січня 2016 року в Україні розпочалася реформа державної і комунальної преси. Більш ніж рік по тому вже можна зробити перші висновки. Очевидним те, що ця реформа виявилася найбільш успішною з-поміж усіх розпочатих у 2014-2017 роках реформ, й одночасно найбільш недооціненною.

Дружний старт

Згадаємо: спочатку зневіру щодо успішності реформування комунальної та державної преси продемонстрували різноманітні громадські організації, медіа-експерти та громадські діячі, які, здавалось би, ще нещодавно розписувалися мало не в авторстві медійної реформи. Вони критикували сам інститут комунальної преси, звинувачуючи її ледь не в усіх можливих медіа- гріхах. Місцевій пресі закидали все: що вони – пострадянські «бойові листки» для місцевої влади, і загрібають-проїдають мільярди народних коштів, і «джинсування», і повну нездатність до розвитку в ринкових умовах…

З іншого боку, не менш гучно лунали й апокаліптичні пророцтва чиновників і депутатів різних рівнів щодо «неминучого» тотального «вимирання» місцевої преси у зв’язку з її неготовністю до реформи, виникнення загрози інформаційній безпеці держави внаслідок роздержавлення місцевих ЗМІ та потреби у захисті прав місцевих громад на доступ до суспільно важливої інформації.

На щастя, всі вони помилялися в своїх передбаченнях.

Реформа – пішла. Причому її хід виявився більш стрімким, злагодженим та успішним, аніж передбачали навіть її розробники й ідеологи… 233 (із 555) редакції комунальних і державних друкованих ЗМІ вирішили піти в перший її етап – такого дружного старту не очікували навіть найбільші оптимісти. Хоча тут не можна говорити про якийсь щасливий збіг обставин чи про сприятливу економічну або ж політичну кон’юнктуру. Реформа готувалася більше 10 років, на неї чекали й «молилися» найбільш прогресивно налаштовані і редактори, і трудові колективи редакцій. Її доцільність, прогнозовану успішність та фінансово-економічні параметри були обраховані та спрогнозовані ентузіастами на основі понад 30 параметрів, зібраних за підсумками 3 років (2013, 2014 і 2015) з 555 редакцій комунальних газет з усіх областей України.

А з чого все починалося?

Ігор Федорович Лубченко

Батьком реформи комунальної преси по праву може бути названий колишній багаторічний голова Національної спілки журналістів України Ігор Федорович Лубченко, нині вже, на жаль, покійний. Справжній лідер українських журналістів, який, незважаючи на спротив володарів високих владних кабінетів тих часів, розумів, що існуюча від початку незалежності в Україні система місцевої комунальної преси є неефективною на тлі демократичного розвитку мас-медійного середовища та знищує будь-які паростки редакційної свободи й економічної незалежності. На початку 2000-х років тема реформування та й, власне, велика надія на початок реформи піднялася на вістря дискусій після Помаранчевої революції 2004 року. Здавалось те, про що так давно мріяли, близько і ось-ось нарешті відбудеться.

Архівний документ: доручення тодішнього Віце-прем’єра М.Томенка від 19 квітня 2005 року, яким Державному комітету телебачення і радіомовлення, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям та Міністерству соціальної політики доручалося «всебічно, відповідно до компетенції, вивчити порушені питання та подати Кабінету Міністрів узгоджені пропозиції». Цікаво, що вивчити доручалося пропозиції Національної спілки журналістів щодо дворічної програми реформування засобів масової інформації, які були зареєстровані в Секретаріаті Кабміну 30 березня, та підписані головою НСЖУ Ігорем Лубченком і мною, секретарем Спілки Валерієм Горобцем.

Відразу постає питання, чому віце-прем’єрське доручення, для підготовки якого зазвичай потрібно два-три дні, було підписано майже через два місяці? Бюрократичний страх перед дійсно вільною місцевою пресою?

І неважко здогадатися, які «узгоджені пропозиції» були отримані від обласних державних адміністрацій після «всебічного висвітлення». Чи не єдиним «узгодженим» рішенням нових очільників областей та районів стала хвиля репресій та утисків щодо редакторів комунальних газет. У згаданому листі Лубченка-Горобця фактично пропонувалася перша «дорожня карта» реформи, згідно з якою визнавалася необхідність проведення у 2005 році обласними управліннями економіки детального аналізу 5 основних показників діяльності комунальних газет: читацької аудиторії; фінансово-економічного становища місцевої преси; технічної оснащеності редакцій; наявності приміщень; соціальні питання. За підсумками такого всебічного моніторингу пропонувалося затвердити план «вирівнювання стартових можливостей» протягом 2006 року та розпочати дворічне реформування.

Чіткою позицією авторів було питання безоплатної передачі приміщень та майна у власність колективів редакцій. Для недопущення можливих махінацій з редакційним майном та перетворення редакцій на несумісні з видавничої діяльністю суб’єкти господарювання передбачалося введення десятирічного мораторію на «перепрофілювання», організацію навчання редакторів та журналістів, введення «податкових канікул» тощо.

Передбачалося, що по завершенню реформи у 2008 році з «форс-мажорних» причин (демографічна ситуація, економічний занепад території тощо) лише 2-4 редакції в кожній області отримуватимуть державну підтримку. Повноцінний законопроект НСЖУ щодо реформування було передано на розгляд урядовцям у квітні 2005 року. Наступного місяця було внесено пропозицію щодо створення робочої групи при Кабінеті Міністрів.

Довгий шлях до реформи

Але жодних зрушень тоді, у 2015 році не відбулося. Не вплинула на тодішніх урядовців, які прийшли до влади з гаслами про невідкладну і беззаперечну європейську інтеграцію України, навіть Резолюція Ради Європи щодо виконання зобов’язань з реформування комунальної і державної преси, добровільно взятих на себе Україною.

Ігор Лубченко на початку листопада 2005 року мав зустріч з новообраним Президентом Віктором Ющенком, який власноруч написав доручення Прем’єр-міністру Юрію Єханурову щодо реформи преси. 10 листопада 2005 року Єхануров підписав прем’єрське доручення голові Державного комітету телебачення та радіомовлення України І. Чижу, Міністру юстиції України С. Головатому та Міністру економічного розвитку і торгівлі А. Яценюку опрацювати проект Концепції роздержавлення друкованих засобів масової інформації та про стан виконання поінформувати до 1 грудня 2005 року. Крім того, головам державних адміністрацій доручалося «з урахуванням попередньо проведеного аналізу стану економічного та матеріально- технічного забезпечення діяльності комунальних друкованих ЗМІ вжити відповідних заходів щодо розв’язання виявлених проблем».

На жаль, очевидним є те, що тоді, в 2015 році, питання розвитку друкованих мас-медіа та свободи слова на місцевому рівні взагалі не розглядалося в аспекті державної інформаційної політики. Більш-того, «аналіз стану економічного і матеріально-технічного забезпечення» звівся до перепису редакційних факсів, комп’ютерів та …стільців. Ніякого більш-менш аналітичного дослідження не проводилося, що лише сприяло подальшому поширенню міфів та хибних уявлень про цей сегмент мас-медіа.

А такі дослідження були вкрай необхідні.

Світовий досвід яскраво свідчить, що головним підгрунтям усіх успішних реформ є становлення реальної свободи засобів масової інформації не тільки на центральному, але й на локальному, місцевому рівні. На жаль, розуміння цього в українського політикуму того часу не було. Саме тому початок реформи преси був затриманий ще на 10 років…

Економічний аналіз

До старту реформи у 2016 році її автори й ідеологи підійшли, маючи на руках результати унікального для України, а, можливо, й усього пострадянського простору, трирічного дослідження розвитку і фінансово-економічного стану комунальної преси (авторами й ініціаторами якого були Олександр Бухтатий, головний спеціаліст Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації Президента і автор цих рядків). Ці результати (а вони унікальні ще й тим, що показники за три роки поспіль – достатня база для відслідковування динаміки, для прогнозів і висновків) дали можливість обгрунтувати підстави для руйнування багаторічних міфів про комунальну пресу та, сподіваємось, вселили віру редакторів і редакційних колективів в самих себе і в успішність місцевої преси – як соціального проекту та, в майбутньому, приватного бізнесу.

Ось перелік цих спростованих міфів:

  • Місцева преса – збиткова!
  • Багатомільярдні бюджетні дотації!
  • Газети люди не читають, все буде – Інтернет!
  • Після реформи преси журналісти виявляться соціально незахищеними!
  • Після реформи преси місцеві громади не матимуть інформації про діяльність влади!
  • Місцева преса загине за рік-два після завершення реформи!

Коротко про результати аналізу

2013 рік 31% комунальних видань закінчили з ПРИБУТКОМ, а 21% НЕ ОТРИМУВАЛИ ДОТАЦІЮ (2014 р. – вже 23%).
Дотації в середньому по країні не перевищують 20% доходів комунальної преси (що не критично) та щорічно складають всього 70-80 млн. (не «мільярди з народної кишені»).
Дотації комунальним газетам за три роки (2013-2015) зросли лише на 4,4% (і це при тому, що в рази подорожчав газетний папір, доставка преси…).
За результами передплати на 2016 р. місцева преса зберегла тиражі (97,7% на 01.01.2016 р. до 01.01.2015 р.). На початку 2017 року ситуація виявилась аналогічною, хоча преса загальнонаціональної сфери розповсюдження втратила понад 15%…
Комунальна преса формує понад 50% передплатного ринку країни! 2013 рік БЕЗ ЗБИТКІВ завершили 161 комунальних газет (31%). У 2014 році їх кількість ЗРОСЛА БІЛЬШ НІЖ ВДВІЧІ – 407 (73,6%)!
2015 рік: без збитків – 376 редакцій (69,7%). Із 2013 по 2015 р.р. ВАЛОВИЙ ДОХІД комунальних газет зріс на 45% (із 287 до 417,5 млн.), доходи від реалізації тиражів зросли на 26%, від реклами – на 97%.
За три роки чистий прибуток комунальної преси зріс майже втричі!
В усіх областях кількість прибуткових видань перевищує 50%.
Ці ключові цифри дають підстави стверджувати, що місцева преса має майбутнє. І якщо здійснювати правильні, результативні кроки, приймати розумні менеджерські рішення, ВСЯ місцева пресса за поодинокими виключеннями за рік-два зможе стати економічно самодостатньою.
Особисті підстави стверджувати це в мене є. На підтвердження своїх слів наводжу ключові досягнення Новотроїцької «Трудової слави».
Новотроїцький район Херсонщини (районний бюджет на 87% дотаційний),
35 тис. населення.
Тираж: 5200 – 5300 (1 примірник на 6,5 жителів).
Обсяг: 16 – 24 сторінок.
Передплатна ціна на 2017 рік – 240, вроздріб – 5 грн.
Доходи від реалізації тиражу: 70% валових доходів (по країні в середньому 42%).
Валові доходи за 2016 рік – 1 мільйон 240 тисяч грн.

Попереду – важкий шлях

Реформа преси, звісно, не самоціль. Головна мета – мати «на виході» мережу вільної преси, особливо – на районному рівні (бо вільна пресса на рівні областей існує).
Редактори і журналісти мають скинути із себе «коросту» самоцензури, побоювання влади (а часом і плазування перед нею). Районні видання мають стати саме голосом громад, а не чиновників. Головне надзавдання – зміцнитися економічно, наростити тиражі (резерви для цього в нас поки що є, причому значні).

Потенційні «точки росту» місцевої преси:

  • інвестувати у якість (збільшення обсягу, покращення контенту);
  • нарощувати доходи від реклами (спільна рекламна діяльність кількох редакцій);
  • підвищувати вартість продукту до економічно обґрунтованого рівня;
  • розширювати мережу роздрібного продажу, бо із доставкою «Укрпошти» попереду – суцільні проблеми; • вишукувати можливості додаткових доходів;
  • Посилювати кадровий потенціал, реформувати зарплату;
  • Добитися виконання законодавства про висвітлення діяльності місцевих органів влади різного рівня.

Я займаюсь проблематикою місцевої преси впродовж 20 років. І головний висновок, який я зробив, полягає в тому, що районні газети за рідкісним виключенням економічно слабкі, вразливі.
Чому?
Головний об’єктивний чинник фінансової вразливості місцевої преси – мала кількість населення в багатьох районах.

Головні суб’єктивні чинники:

  • низький рівень інформаційного продукту,
  • небажання редакторів ставати антикризовими менеджерами.

Однак ми маємо добре усвідомити, що єдині, хто може спасти наші газети – це ми самі! Адже у нас в руках – величезне багатство – місцева, капілярна інформація. Це – наш ексклюзив, в цьому наша найбільша сила і невичерпний потенціал. Адже світова тенденція свідчить: найбільшу довіру читачів має саме місцева пресса, особливо в епоху бурхливого розвитку Інтернету.

Виклики й ризики

Багато редакторів сприймають реформу як трагедію. Десятиліття «під крилом» влади, десятиліття дотацій відучили креативно мислити, відбили бажання боротися за читача, не сприяли пошуку найбільш вдалих економічних моделей.

В нашій області за кількома виключеннями районки мають мізерні тиражі, слабкий, «беззубий» контент. Про це яскраво свідчить хоча б той факт, що в ряді районів області газети «Гривна» і «Новий день» маюють вдвічі-втричі більші тиражі, ніж районні видання. І це при тому, що названі обласні газети системно не висвітлюють життя цих районів…

Так, досі всі редакції мали одакову «долю». У будь-якому разі жодна газета не була закрита, колективи так-сяк працювати, влада врешті-решт підтримувала «пульс». За півтора роки в кожної з районних газет розпочнеться своя, особиста «доля». Окремий шлях. І заробітні плати вже будуть «по одежке», і доходи «по праці». Хтось, безумовно, не витримає «лихої долі», збанкрутує. Однак я дуже хочу, щоб ми сприймали реформування не як трагедію, а як МОЖЛИВІСТЬ.

Вже з 1 січня 2016 року органи місцевого самоврядування на законодавчому рівні позбавлені права засновувати друковані ЗМІ, звільняти і призначати їх керівників.

Колеги, вам вже нічого боятися! Починайте змінювати контент! Пишіть сміливіше! Осучаснюйте свої видання! Піднімайте тиражі! Не бійтеся підвищувати ціну на свій продукт і послуги! Зміни повинні бути обов’язково, і вони мають бути ПОМІТНИМИ!!!
Реформа – не вирок! Реформа – це нова, унікальна можливість «стрибка» у нову якість!
Попереду й справді складний шлях. Реформа децентралізації – набагато більший виклик, особливо на етапі укрупнення районів. Ось тоді нам всім дійсно потрібно буде боротися за виживання.
А зараз…
А зараз – все в наших руках. Змінюємося! Реформуємося! Перемагаємо!

Валерій ГОРОБЕЦЬ, редактор Новотроїцької районної газети «Трудова слава».

Автор: Artem Kostyuchenko

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.