середа 23 жовтня 2019р.
Інтернет-газета Херсонської області
20.03.2016

Славних прадідів великих правнуки НЕпогані!

 Весь час здається ніби голоси сьогодення вже колись чула.

Там, в моїх улюблених книжках.

Може, я таки не одинока? Давайте перевіримо!

«Громадяни судді!

Мушу визнати, що як був я невиправним оптимістом, так ним, мабуть, і помру. Спочатку я слав у високі інстанції заяви, наївно сподіваючись на якісь позитивні результати. I навіть зовсім несподіваний результат –  тюрма – мене не до кінця розхолодив. Залишки рожевого оптимізму в мене лишилися ще сьогодні вранці, на початку судового засідання. Дуже вже очевидно здавалася мені моя безневинність. Але поступово в ході судового засідання мій рожевий оптимізм почав переростати в чорний песимізм. Я побачив явну упередженість і зрозумів, що зупинити операцію і довести, що я не верблюд, мені не вдасться. Моє клопотання про виклик свідків та долучення документів відхилили без умотивованих пояснень; мої докази, висловлені на початку судового засідання, залишили без обговорення; суті справи намагалися не торкатися, орудуючи нешироким арсеналом ярличних визначень. Поступово нагніталася важка атмосфера, що увінчалася обвинувачувальним словом прокурора Садовського, від якого я навіть дізнався про таке, чого досі не знав ні від слідчого, ні із звинувального висновку.

… Я вважаю, що суд наді мною – далеко не рядовий суд, а навіть якоюсь мірою етапний. Бо тут судять не тільки мене, як особу, тут судять думку. Тому й рішення, яке ви приймете, торкатиметься не лише Чорновола, як такого, а й певних принципів нашого громадського життя. Я кажу, що суд може мати гучний резонанс ще й тому, що не пригадую випадку за останні роки, щоб людину так відверто судили за переконання. … Мене ж навіть формально судять за переконання, тільки сором’язливо це слово замінюють словом «наклеп». Я певен, що й прокурор і судді в глибині душі розуміють, наскільки сміхотворне звинувачення в розповсюдженні наклепів оригінальним шляхом надсилання їх в ЦК партії та в КГБ. Але все ж ви мене судите…»

З останнього слова Вячеслава Чорновола

15.11.1967

«Сподіваюсь, Ваша честь, це буде моє не останнє слово.

… Тут усім все зрозуміло. Суд окупантів не може бути справедливим за визначенням. Нічого особистого, Ваша честь. Я хочу сказати про інше. Був такий персонаж Понтій Пілат. Він просидів на Місяці багато років, обдумуючи свій вчинок. Потім, коли його простили, він йшов  місячною доріжкою з Га-Ноцрі і говорив йому: «Ти знаєш, ти мав рацію. Найстрашніший гріх на землі – це боягузтво». Це написав видатний російський письменник Булгаков у книзі «Майстер і Маргарита». І я з ним згоден.

Боягузтво – найголовніший, найстрашніший гріх на землі. Зрада – це приватна форма боягузтва.

Більшість зрад починається з маленького боягузтва, як у випадку з Чернієм. Коли тобі надягають мішок на голову. Трошки б’ють, півгодини, і ти вже готовий відректися від усіх своїх переконань, обмовити себе у чому завгодно, обумовити інших людей, щоб перестали бити. Я не знаю, чого можуть коштувати твої переконання, якщо ти не готовий за них постраждати або померти. Я дуже радий, що Гена Афанасьєв зміг переступити через себе. Він оступився, але врешті-решт, зрозумів, що у нього є шанс, і зробив дуже мужній, дуже правильний вчинок. Я був дуже здивований цим. І радий за нього.

Справа не в тому, що буде великий скандал, будуть проблеми і нас виправдають – цього нічого не буде. Я радий за нього, що він буде жити далі і відчувати себе людиною, яка не злякалася.

… Ось стоять, наприклад, ваші трубадури режиму. Вони теж не дурні хлопці, вони знають, яка ситуація насправді, але продовжують брехати. Вони виконують свою роботу, знаходячи собі виправдання.

Напевно вони знаходять собі якісь виправдання: треба годувати дітей, треба щось робити. А навіщо ростити нове покоління рабів, хлопці?»

З останнього слова Олега Сенцова

19.08.2015

«Коли я вступив до університету, я дізнався, що 5 мільйонів українців добровільно відмовляються від рідної мови, від тієї краси та багатства, що його отримує кожна людина від народження. До цих 5 мільйонів належите також і ви, громадяни суддя, прокурор та адвокат… Виявляється, Україна – єдина країна, що входить до складу ООН, котра висилає своїх в’язнів за межі своєї території. Перебуваючи в пермських радянських концтаборах, я зіштовхнувся з брехнею та беззаконням. Як людина вільна, тобто така, що вважає себе вільною, де і в яких умовах вона не перебувала б, я не міг мовчати і писав про брехню і беззаконня. За це мене зараз судять. Я проти брехні і облуди, беззаконня і фальші. Я за вільну розкуту думку, я захищаю гідність людини, відстоюючи високі моральні принципи як християнин, керуюся божими заповідями. Мені як громадянинові і чоловікові соромно за мою країну, де жінки тільки за переконання відбувають 25 років каторги. За всю історію існування держав не було таких ганебних фактів».

На запитання судді – що хочете від суду, нарешті він висловився: «Та вже давайте ваші 15 років!»

З останнього слова Валерія Марченка

13.03.1984

«З обвинуваченнями в тероризмі я не згоден, винним себе не визнаю. Я думаю, що кримінальна справа сфабрикована та політично-мотивована. На цю версію працює те, що кримінальну справу за фактом підпалу було відкрито тільки за десять днів після самого факту підпалу за статтею 167 – це зумисне пошкодження або знищення майна і було перекваліфіковано за статтею «теракт» тільки 13 березня після затримання і отримання потрібних свідчень від Афанасьєва та Чернія.

Що стосується формулювання слідства та обвинувачення – вона взагалі чудова: «здійснив участь у підпалі з метою дестабілізації органів влади республіки Крим і впливу на ухвалення рішення органами влади Російської Федерації про вихід республіки Крим з її складу». Якщо виходити з логіки слідства-обвинувачення то виходить, що якщо користуватися контрацептивами, то це з метою дестабілізації демократичної обстановки в країні і самої обороноздатності країни в цілому… І список таких формулювань можна продовжувати до безкінечності.

… Але кидаючи нас до тюрем, цей режим тільки наближає свій кінець. І ті люди, які ще вчора вірили в закон та порядок, сьогодні, спостерігаючи за подібними процесами втрачають цю віру, а завтра чи післязавтра, ті люди, які входять у ті самі 86%, зметуть цей авторитарний режим».

З останнього слова Олександра Кольченка

19.08.2015

«Я знаю, що таке в’язниці і табори, особливо для тих, хто потрапляє туди за свої погляди і переконання, за виступи з критикою політики уряду.

Але я знаю також, що саме боягузливе мовчання і покора багато в чому є причиною безмежного свавілля керівників.

Прокурор намагався довести, що своїми діями ми паплюжимо існуючий лад і дискредитуємо країну. Але я сподіваюся, люди зрозуміють, хто дійсно завдає шкоди країні: ті, хто творив свавілля і беззаконня, або ті, хто в ім’я того, щоб був покладений кінець беззаконню, протестують.

Прокурор попросив для мене три роки позбавлення волі, тобто граничний інкримінований нам статтями термін. Такий термін буде, мабуть, і винесено судом, тому що я, як ви бачили, що не плазував перед вами, не просив поблажливості. Що ж! Це не дуже суворий для нашої країни вирок, якщо врахувати, що в недалекому минулому у нас за одне необережне слово людей розстрілювали або позбавляли волі на строк до 25 років.

Виступаючи на захист своїх національних та громадянських права, я очікував, звичайно, від влади тільки переслідувань і репресій.

Але яким би я не піддавався репресіям і переслідуванням, я твердо можу сказати, що ніхто, ніколи і ні за яких обставин не зможе мене змусити відмовитися від виконання обов’язків підкріплених честю, національною гідністю і громадянським обов’язком.

Світлі ідеали, в ім’я яких я долучився до активного політичного життя країни, я думаю, варті не лише свободи, але і людського життя.

В знак протесту проти жорстоких репресій щодо кримськотатарського народу, проти ігнорування його священного права – права на Батьківщину, в знак протесту проти кричущих порушень прав людини в нашій країні я, як учасник національного руху кримськотатарського народу і як член Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР, оголошую тридцятиденне голодування. Я повністю усвідомлюю, що це може коштувати мені здоров’я і, можливо, життя. Але вдаючись до цієї крайньої форми захисту своїх національних і громадянських прав, я сподіваюся, що це розбудить совість ще кількох людей. Батьківщина або смерть! Хай живе свобода!

З останнього слова Мустафи Джемілєва

19.01.1970

«Я не визнаю ні вини, ні вироку, ні російського суду. У разі обвинувачувального вироку – апеляції не буде. Я хочу, щоб весь цивілізований демократичний світ зрозумів, що Росія – це країна третього світу з тоталітарним режимом і диктатором-самодуром, в якій плюють на права людини і міжнародне право.

Абсурдною є ситуація, коли ті, хто викрадає людей – піддає їх тортурам, потім ще й роблять вигляд, що мають право їх судити. Про який справедливий суд тут може бути мова? В Росії суду і слідства немає! Тут є фарс лялькових маріонеток Кремля і я вважаю абсолютно зайвим витрачати час свого життя на те, щоб брати в ньому участь!

Тому апеляції не буде, а буде наступне: після вироку я продовжу голодовку ще на десять днів, доки вирок не вступить в силу і це, незалежно від перекладу вироку українською мовою, бо перекладом вони вміють довго час тягнути. Через десять днів я оголошу суху голодовку і тоді, в Росії є не більше десяти днів, щоб повернути мене в Україну, звідки викрали!

… І поки за мене будуть торгуватися, життя мене буде покидати і Росія мене все одно поверне в Україну живою чи мертвою! Але поверне!

… І запам’ятайте – всіх вам сюди не запихнути! А поки мої співвітчизники будуть стояти, прості, чесні і порядні росіяни з навколишніх хат почнуть їм приносити гарячий чай, бутерброди і теплі ковдри, бо кожен з них розуміє, що на моєму місці може опинитися дитина кожного з них в цій в’язниці народів під назвою Росія!

А отак починаються Майдани! А воно вам потрібно?! Ви ж боїтеся цього як вогню! Тому Кремлю краще повернути мене в Україну якнайшвидше і живою!»

З останнього слова Надії Савченко

09.03.2016

 

Поміняйте місцями авторів вище процитованих текстів. Внесіть мінімальні, актуальні часу корективи (назва держави, прізвища тощо). І вуаля!

Ну що, Ви зі мною?

P.S. Китайське прислів’я проголошує: «Невидимою червоною ниткою з’єднані ті, кому судилося зустрітися, незважаючи на Час, Місце й Обставини. Нитка може розтягнутися або сплутатися, але ніколи не порветься». Найчастіше ці слова згадують, коли говорять про закоханих. Але для мене вони несуть зовсім інший сенс – вони нагадують про наших героїчних, безстрашних, волелюбних співгромадян. Незалежно від різниці в історичному часі, від місця, від обставин всі вони зустрічаються. В нашій історії! І розірвати цю червону нитку нікому не вдасться, допоки ми єдині і незалежні!

Слава Україні!

Автор: Олена Вовк

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.