середа 23 жовтня 2019р.
Інтернет-газета Херсонської області
16.06.2014

У день жалоби в Скадовську прапори не приспускали. Веселились, як могли

День жалоби в Скадовську пройшов, як би це цинічно не звучало, весело. Курорт, зрозуміло. Музика грала на набережній, як завжди, гучно, довго. На прапорах держустанов, за свідченням очевидців, не було прикріплено жалобних стрічок.

Люди нічого не хочуть чути про війну. Це зрозуміло. Тільки діватися нікуди. Країні нав’язали війну. Гинуть люди. Воїни національної гвардії, кадрові військові, патріоти, мирне населення. Так, ця війна не вкладається у формат війни, яку пропагують телеканали. Ті, хто пройшов другу світову війну, не дивляться цих фільмів. Вони нічого спільного не мають із правдою. Але ж картинка в людей скалался. Всі чекають атак, лінії фронту. Реальних фашистів, гестапо. Дійсність більш шокуюча. Якісь чеченці, що стверджують, нібито вони українці, самопроголошені губернатори неіснуючих республік. Вигуки: “Нас не розуміють!”. І – багато-багато зброї у так званих ополченців, які нібито ще вчора стояли біля станка чи спускалися у шахти. Як цивільний, що тільки вчора взяв до рук зброю, може захопити війському частину? Збити літак? Риторичні запитання, чи не так? І, головне, покажіть мені тумбочку, де вільний АК лежить, чи бензоколонку, біля якої безгоспний танк чи ГРАД припаркований?

У владі в районі – все ті ж регіонали. Вони організовували людей для поїздок на антимайдани, змушували всіх без розбору  вступати до ПР. Вони працювали з примусу, звикли до цього. Від свободи совісті сп’яніли – і показали, що, в принципі, вичерпали себе як особистості. Як лідери. Свідомі громадяни своєї країни. Їхня задача – втриматися, скільки можна, там, де вони сьогодні  працюють. Власні амбіції важливіші за країну, народ, який вони представляють.

Ольга Миронець: “Сьогодні на апаратній нараді в районній державній адміністрації сказала про те, що у місті ніхто не вшанував пам’ять загиблих у збитому літакові. Декому стало соромно, а в декого на обличчі з’явився незрозумілий вираз. Але це не скорбота. Не печаль. Не гнів. – Зневага”.

Скадовчанка Лариса Кравченко не втрималася, пішла зранку до мерії, щоби сказати, що в день жалоби у місті не припинялися веселощі. Поговорила із заступником міського голови Олегом Сокольчуком. У відповідь почула, що заступник нічого такого в неділю не чув. Прапор не був приспущений на мерії, бо день жалоби оголосили у суботу, тобто у вихідний. Мабуть, на вихідні пан Олег разом з усім штатом міської ради, включаючи сторожа, літав до гей-Європи на уїкенд.

Повернулася пані Лариса з мерії з головний болем. Зрозуміла, що марно оббивала поріг установи. Марно. Її  не зрозуміли. Й не намагалися. Кого за це покарають? Сторожа? Навіщо?

Ольга Миронець продовжує розповідати: “Я сказала, що в Скадовську щонеділі збирається майдан. Чому на ньому ніколи немає жодного керівника? Чому їх не було, коли поминали загиблих воїнів Української армії?” У відповідь – тиша.

Майдан – не з примусу, з доброї волі збирається. Він нічого не вирішує, але на віче обговорюють важливі питання із життя міста й району. Невже нашим можновладцям не цікаво, про що думають люди? Які їхні прагнення? Чи вони  панічно бояться народу, який його обрав? Не вірять у нього? Скептично сприймають?

Україна в огні. Це не цитата з Довженка. Такі реалії. Зате пізнали запах зради. Кожен нарешті визначився, хто він. Українець.  Бандерівець.  Патріот.  Чи – запроданець.  Садист. Манкурт. Пофігіст. Нікому не вдасться відсидітися. Відмовчатися. Віднікатися. Відхреститися. Щоб майбутні покоління не проклинали. Щоб дякували, як ми сьогодні дякуємо ветеранам другої світової. Вони відстояли мир і справедливість. Нам слабо?

Автор: Скадовська Палітра

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.