п'ятниця 16 листопода 2018р.
Інтернет-газета Херсонської області
10.11.2018

Учитель. В дорогу, по знання

(Не)конференція у форматі mini-EdCamp – досвід американських вчителів, вартий наслідуванню

Чому? – запитаєте ви. Тому що в основі (не)конференцій – інціатива педагога, який прагне розвиватися професійно, вчитися новому і робити уроки більш ефективними. Хто, як не вчитель, зрозуміє іншого вчителя? Хто дасть кращу пораду і поділиться кращим досвідом? Ось чому за (не)конференціми у рамках проекту EdCamp – майбутнє.

Трохи лірики. Здається, усі знають три речі: як виховувати, як лікувати і як керувати країною. Так народжується зарозуміле невігластво.

Педагоги, які мають чималий досвід, та й початківці, розуміють: час не зупинити, життя змінюється, змінюємося ми навіть попри консервативність та прихильність до стабільності. А що вже говорити про покоління Z, народжене з планшетом в руці?

Сучасних дітей, звиклих до сильних вражень завдяки комп’ютерній графіці, яскравим мультикам, різнорівневим іграм навчити речам, без яких, на думку дорослих, не обійтися в житті, непросто. Так, учителю доводиться завойовувати увагу учня. Тому що ПК не вимагає напруження. Легке поглажування екрана смартфона пучкою пальця відкриває інший світ, за яким забувається реальний.  Діти вссе більше нагадують горобців на гілці: вони скупчуються у місцях, де ловить інтернет, сидять у напівзігнутій позі й щось роздивляються на екрані. Це – проблема не лише вчителів. Але про це – іншим разом.

В Україні перша національна (не)конференція пройшла у 2015 році. З того часу (не)конференції проходять щороку і збирають щоразу більше освітян.

У листопаді п.р. більше двохсот педагогів з усієї України взяли участь у вчительській (не)конференції на базі київської школи №148 імені І. Багряного. Тема розмови видалася трохи ідеалісичною, але, знаючи прагнення вчителя до самовдосконалення, зрозумілою: “Ідеальна школа: параметри виміру”. Участь безкоштовна, однак проїзд в обидва кінці учитель оплачував самостійно.

У роботі (не)конференції взяли участь голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак, директор департаменту освіти і науки м. Києва Олена Фіданян, співзасновниця ГО “Батьківський контроль” Зоя Звіняцьківська, президент шкільного самоврядування СШ №148 м. Києва Яна Донченко.

Це було вісім годин активного спілкування на теми, що найбільше цікавили вчительство: використання онлайн-платформ на уроках; захист дітей від сексуальних ризиків в інтернеті; організація роботи з дітьми, що мають особливі потреби; досвід НУШ; недискримінаційний підхід і ненасильницьке спілкування в освіті; профілактика професійного вигорання тощо.

На що не вдалося отримати однозначної відповіді? 

На жаль, поки що питання лишається відкритим, як оцінити якість роботи педагога.

Чи варто враховувати (і як це зробити) написання учителями власних  програм для навчання учнів? Але ж усі вчителі зобов’язані  користуватися Державним стандартом.

За яким критерієм будуть створені регіональні структури державної служби якості освіти і хто їх очолить тощо.

Чим особлива (не)конференція?

Якщо розмова  не цікава, можна вийти з аудиторії і пошукати цікавішої теми в іншому приміщенні. А якщо зовсім нудто – піти геть. За це ніхто не картатиме і, тим більше, не каратиме.

У (не)конференції можна бути просто учасником, а можна  стати спікером вчительської сесії. Обзавестися новими знайомствами (якщо пощастить і за умови, що такі  знайомства потрібні). Все – у твоїх руках.

Структура проведення mini-EdCamp спочатку здається незрозумілою і заскладною. Але все стає згодом на свої місця і під кінець зрозумієш, що (не)конференція має струнку й логічну будову.

Єдине, за чим жалкуєш, що сесії, на яких хочеться побувати, проходять паралельно, в один і той же час, і все відвідати не встигаєш.

 

 

 

 

Автор: Вікторія Сенько

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.