понеділок 18 грудня 2017р.
Інтернет-газета Херсонської області
02.08.2016

Ворог народу. Той, чиє ім’я можна і потрібно називати

Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини.

Василь Симоненко

 

2000 рік. Побачила світ перша книга-біографія про тодішнього (і, як же дивно, нинішнього!!!)  очільника Російської Федерації під назвою «Від першої особи. Розмови з Владіміром Путіним». Пропоную вашій увазі кілька показових пасажів із даної праці:

 

Про професію мрії:

  • Ще до того як закінчив школу, в мене виникло бажання працювати в розвідці, хоча це і здавалося недосяжним, як політ на Марс. Книжки читав, фільми дивився. Правда, незабаром захотілося стати моряком. Але потім знову розвідником. А спочатку дуже хотілося бути льотчиком.

У Ленінграді є Академія цивільної авіації – я туди всерйоз збирався. Літературу читав, якийсь журнал навіть виписував. Але потім книги і фільми типу «Щит і меч» зробили свою справу. Найбільше мене вражало, як малими силами, буквально силами однієї людини, можна досягти того, чого не могли зробити цілі армії. Один розвідник вирішував долі тисяч людей. Так, у всякому разі, я це розумів.

І вже ніяка Академія цивільної авіації мене більше не цікавила. Я свій вибір зробив.

Про спробу захоплення німцями в 1989 році відділення КДБ у Дрездені, де працював Владімір Путін:

  • А вас не чіпали, коли громили МДБ [Міністерство державної безпеки НДР; знаходилося поблизу відділення КДБ – Авт.]?
  • Люди зібралися і навколо нашого будинку. Добре, німці розгромили своє управління МДБ. Це їхня внутрішня справа. Але ми – то вже не їхня внутрішня справа. Загроза була серйозна. А у нас там документи. Ніхто не поворухнувся, щоб нас захистити. Ми були готові зробити це самі, в рамках домовленостей між нашими відомствами та державами. І свою готовність нам довелося продемонструвати. Це справило необхідне враження. На деякий час.
  • У вас була охорона?
  • Так, кілька людей.
  • Ви не пробували вийти і поговорити з людьми?
  • Через деякий час, коли натовп знову став сміливішим, я вийшов до людей і запитав, чого вони хочуть. Я їм пояснив, що тут радянська військова організація. А з натовпу запитують: «Що ж у вас тоді машини з німецькими номерами у дворі стоять? Чим ви тут взагалі займаєтеся?» Мовляв, ми ж знаємо. Я сказав, що нам за договором дозволено використовувати німецькі номера. «А ви хто такий? Занадто добре говорите німецькою», – закричали вони. Я відповів, що перекладач.

Люди були налаштовані агресивно. Я подзвонив у нашу групу військ і пояснив ситуацію. А мені кажуть: «Нічого не можемо зробити без розпорядження з Москви. А Москва мовчить». Потім, через кілька годин, наші військові все ж приїхали. І натовп розійшовся. Але ось це «Москва мовчить»… У мене тоді виникло відчуття, що країни більше немає. Стало ясно, що Союз хворий. І це смертельна, невиліковна хвороба під назвою параліч. Параліч влади.

Про стан радянської системи напередодні розпаду Союзу:

  • Ви не думали про те, що і КДБ вичерпав себе?
  • Чому я пізніше відмовився від роботи в центральному апараті, в Москві? Мені ж пропонували. Я вже розумів, що майбутнього у цієї системи немає. У країни немає майбутнього. А сидіти всередині системи і чекати її розпаду … Це дуже важко.

Про майбутнє Російської Федерації:

  • Чечня – це все ж не вся країна. Що, по-вашому, потрібно в першу чергу країні? Головне?
  • Точно і ясно визначити цілі. І не побіжно говорити про це. Ці цілі повинні стати зрозумілими і доступними кожному. Як Кодекс будівельника комунізму.
  • І що напишете в першому рядку цього кодексу?
  • Моральні цінності.
  • Будемо знову шукати особливий шлях для Росії?
  • А нічого шукати не треба, все вже знайдено. Це шлях демократичного розвитку. Звичайно, Росія більш ніж різноманітна країна, але ми – частина західноєвропейської культури. І ось в цьому наша цінність, насправді. Де б не жили наші люди – на Далекому Сході чи на півдні, ми – європейці.
  • Залишилося, щоб Європа вважала так само.
  • Ми будемо прагнути залишатися там, де ми географічно і духовно знаходимося. А якщо нас будуть звідти виштовхувати, то ми будемо змушені шукати союзи, зміцнюватися. А як же? Обов’язково.

Заступник голови Комітету із зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга Володимир Чуров про портретний вибір Путіна:

  • До 91-го року кабінети в Смольному були чітко поділені: в кабінетах великих начальників висіли два портрети – Леніна і Кірова, а у кабінетах чиновників рангом нижче – один Ленін. Після того як їх портрети зняли, залишилися тільки порожні гаки. І кожен обирав, кого повісити в себе в кабінеті замість вождів революції. Всі в основному віддавали перевагу портрету Єльцина. Путін замовив собі Петра Першого. Йому принесли два портрета на вибір: один романтичний портрет – молодий Петро, ​​кучерявий, завзятий, у латах часів «великого посольства»; другий, який Путін і обрав, – гравірування, один з останніх портретів Петра Першого. Портрет тих років, коли, власне, його реформи йшли найактивніше. Саме тоді, після завершення невдалого прусського походу і Північної війни, Петро заклав основи Російської імперії.

Я думаю, Владімір Владімірович не випадково для свого кабінету цього Петра вибрав, рідкісного, мало кому відомого. Петро на цій гравюрі досить похмурий, заклопотаний я б сказав.

Про необхідні державні заходи:

  • Які непопулярні заходи?
  • Треба буде переглядати всі ті соціальні зобов’язання, які взяла на себе держава за останні роки і які не обгрунтовані і нічим не забезпечені. Нікуди не дітися.
  • А конкретніше? Хоча б на прикладі того ж безкоштовного проїзду для військовослужбовців?
  • Будь ласка. Чи не краще підвищити зарплату деяким категоріям громадян, у тому числі і військовослужбовцям? Навіть якщо трохи більше їм дати грошей, то вони зможуть платити за проїзд самі і не будуть поставлені в принизливе становище. Але якщо вже влада сказала, що буде платити цим громадянам, скажімо, компенсацію за проїзд, то треба платити.

Упевнений, ліва опозиція тут же обрушиться з критикою, що людей позбавляють пільг, що це удар по знедоленим трудящим, яким і так важко живеться. Але влада, яка не виконує свої зобов’язання,  – це взагалі не влада. Тому така недовіра до неї зараз.

Про підтримку Путіна на виборах:

  • А коли він [Анатолій Чубайс – Авт.] сказав, що підтримає вашу кандидатуру на президентських виборах?
  • Ні, це не здивувало, тому що він прекрасно знає, що я не диктатор і не збираюся повертати державу до директивної адміністративної економіки.

Про скандал після відставки з посади канцлера Федеративної республіки Німеччини Гельмута Коля:

  • Такий сильний лідер і який скандал після відставки! Дивно.
  • Нічого дивного. Який лідер, такий і скандал. Насправді вони ослабли, а їх добивають. Певною мірою помилки були допущені і керівництвом ХДС [Християнсько-демократичний союз – провідна німецька партія, очільницею якої нині є Ангела Меркель – Авт.]. Від одного лідера, навіть настільки сильного, як Коль, за шістнадцять років втомиться будь-який народ, навіть такий стабільний, як німці. Вони повинні були це вчасно зрозуміти.

Про післявиборчі плани:

  • А що ж буде зі старою гвардією в Кремлі, з камарильєю? Всі кажуть: зачекайте, ось Путін виграє вибори і їх позбудеться. У кращому випадку звільнить.
  • Ви знаєте, така логіка характерна для людей якраз з тоталітарним мисленням. Тому що так, по ідеї, мала би діяти людина, яка хоче залишитися на цьому місці на все життя. А я не хочу.

Якби мені хтось процитував вище написані діалоги без фіксації його учасників, то я б ніколи не здогадалася, що один із них Путін. Але я знаю правду і тому тепер задаюсь питанням: політика настільки змінює людину чи всього лиш допомагає розкрити її справжнє обличчя? Як думаєте?!

P.S. Ми занадто применшуємо роль і цінність психологічної науки. А даремно. Наприклад, на переконання багатьох дослідників особистості Путіна, саме ситуація в НДР («Москва мовчить… І це смертельна, невиліковна хвороба під назвою параліч. Параліч влади») глибоко вкорінилася у свідомості Путіна, і він робить усе можливе аби той його психологічний стан безпорадності не повторився у сьогоденні. І цей страх проявляється в засиллі силових структур в усіх сферах російського життя, в панічному остраху початку Майдану в Росії тощо.

І це лишень один епізод. А скільки їх можна ще віднайти! Було б тільки бажання!

 

Автор: Олена Вовк

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.