п'ятниця 26 квітня 2019р.
Інтернет-газета Херсонської області
31.03.2019

Враження від канікул можуть лишитися на все життя, якщо їх провести у Львові

Весняні канікули здобувачі освіти Антонівської філії ОЗСНВК “Академічна гімназія” вирішили провести у Львові, музеї під відкритим небом.

 


Восьмивіковий Львів у різні часи належав різним імперіям, і це внесло свій колорит в архітектуру, якою і славиться столиця Галичини. 
Сучасний Львів – це українська туристична Мекка, до якої з’їжджаються як іноземні туристи, так і співвітчизники. Цієї слави Львів зажив не випадково, бо львів’яни дбають, щоб туристи відчули дружню атмосферу й у них лишалося бажання відвідувати їхню малу батьківщину ще і ще.


Це дійсно феноменальне явище: звичайний обласний центр, яких в Україні 24 (не рахуючи Києва та Сімферополя), притягує тисячі туристів улітку й узимку, навесні й восени. Чому? Тому що не лише архітектурою бере це місто, а й унікальною атомсферою, розвиненою туристичною інфрастуктурою, ціновою гнучкістю, яка дозволяє заробляти навіть у міжсезоння.


Так, у Львові є на що подивитися. Навіть звичайна трамвайна подорож із залізничного вокзалу до центру сприймається як екскурсія.

У центрі все розраховане на бюджетного споживача. Бюро екскурсій перед мерією допоможе зорієнтуватися в релігійній тематиції – костели, церкви різних конфесій мирно уживаються у більш як сімсоттисячному місті. Кожен відвідує свій храм і лише туристи – усі, щоб вразитися багатством фресок, мармуром колон різних відтінків, іконостасами із дорогих сортів дерева, кольоровими вітражами, і стати більш толерантними до віросповідання. У ті хвилини я згадувала церкву-корабель Скадовська, яка також могла бути окрасою нашого міста, але її зрунували в чорні 30-ті роки ХХ століття. 


Львів має чимало таємниць, схованих у кам’яних підземеллях. Щоб із ними познайомитися, не обов’язково замовляти екскурсію, можна відвідати знаменитий бар “Криївка”, податися в єдину штольню, де “видобувають” каву, – та ж цегляна кладка, якій віків і віків. 


Львівська мерія заробляє навіть на панорамі рідного міста – щоб побачити дахи й вулиці з висоти пташиного лету, потрібно піднятися на ратушу, а перед тим – внести в місцеву казну гроші за квиток. 


Утім, прогулянка до Високого замку обійдеться безкоштовно, і краєвиди ще кращі, якщо це зима, початок весни або кінець осені, коли дерева скинули зелені шати. Чимало кав’ярень має власні оглядові майданчики. Вони також безкоштовні. Щоб зацікавити туристів, на карколомній височині зустрічаються “запорожці”, муляжі “зеніток” і маленькі пам’ятники, наприклад, сажотрусу.


Я ловила себе весь час на тому, що порівнюю скадовські та львівські кав’ярні. Кожна з них має свій стиль і шарм, робить її не схожою на сусідні. До такої не соромно зайти з дітьми, ба, більше, саме там прищеплюється культура поведінки в громадських місцях. В одній можна поласувати смачним круасаном, в іншій – соковитими реберцями, до ще одної, щоб зайти, потрібно сказати гасло, а в наступній можна неочікувано натрапити на стендап Валерії Мандзюк – нам якраз пощастило побачити її виступ. 


Багато грошей не потрібно, щоб побродити містом до пам’ятників Тарасові Шевченку, Адаму Міцкевичу, королю Гальцько-Волинського князівства Данилові. 
Або Шевенківський гай – з музеєм етнографї та побуту, до якого звезено старовинні хати гуцулів, лемків, бойків, закарпатців, волинян, запорожців тощо. Це будинки на два ходи багатих селян, яким було з чого платити податки за вікна та димарі, курні хати без димарів, млини, кузні, пасіки, церкви, стодоли. Є школа з прибитою на порозі підковою та із неодмінним атрибутом тогочасної науки – різками. В озері плавають лебеді, на вигоні пасуться гуси, столітні годинники показують давно минулий час. 


На вулицях Львова не зустріти бродячих котів та псів, бо неподалік Лисої гори (тієї самої, про яку ви подумали) є спеціальне місце – домівка для знайдених тварин. 


Погода у Львові також дивує – поки ми досліджували кавову копальню, надворі розгулялася справжня віхола, що закінчилася так само раптово, як і почалася. Похід до оперного театру супроводжувало сонце, а коли ми поверталися додому, нас знову піджидав колючий вітер. На Личаківському цвинтарі нас покропило дощем, що, втім, швидко закінчився, а прогулянка Шевченківським гаєм виявилася сонячною, проте без тепла.

Ми втомилися за три дні, але враження варті тієї втоми. Адже діти побачили зовсім іншу Україну – також колишню провінцію зниклих імперій, в якій ніколи не переставали боротися за свою мрію бути незалежною державою. І що б там не говорили, нам є чому повчитися у львів’ян: і любові до Вітчизни, і умінню складати шану борцям за її незалежність, і вести бізнес, і приймати гостей.

Автор: Вікторія Сенько

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.