середа 23 жовтня 2019р.
Інтернет-газета Херсонської області
12.02.2016

Стати патріотом

Вчора на засіданні ради Майдану Наталія Зикова поділилася результатами дослідження Української миротворчої школи щодо політичних настроїв Приазов’я – міст Маріуполя, Бердянська, Генічеська та Приморського. Ці результати є у вільному доступі в мережі Інтернет, тому, не зупиняючись на деталях, скажу, що патріотів України і тих, хто не може ідентифікувати своєї громадянської приналежності в дорослому віці приблизно порівну. Причому тих, хто хоче в отой штучний конгломерат ДНР-ЛНР, –  відсотків 10.

Члени Майдану висловили думку про те, що Скадовськ, якщо провести таке ж опитування, виявить приблизно таку ж статистику. Не секрет, що частина населення Скадовська й району живе, ніби немає ніякої війни або пасивно очікує, чия сила переможе. Щоб у майбутньому отримати з цього, як їм ввижається,  дивіденти.

Поки тривала розмова, мені згадалася моя шкільна подруга, яка із золотою медаллю закінчила школу, виш – із червоним дипломом і поїхала за направленням до Луганської області. Та там і прижилася.

Минуло багато літ. Якось, після повальної мобілізації (мається на увазі придбання мобільних телефонів) я подзвонила подрузі, щоб привітати її з Днем народження. Виявилось, вона не святкує свої уродини через релігійні погляди. Здивувалася, але хай.

Коли почалися загальновідомі події в Луганській області, я, звичайно ж, зателефонувала колишній однокласниці, щоб поспівчувати – у них вже стріляли, підірвали міст, який з’єднував частини міста і очікувалася з дня на день окупація. І що ж я почула? Моя розумниця подружка юності стоїть осторонь усього цього, бо вона “ні за Україну, ні за ЛНР”. На референдум вона не ходила, але і всього іншого тримається осторонь як “Божа людина”. Я їй не повірила. Ми довго говорили, я вмовляла “схаменутися”, та розмова закінчилася нічим. Розчаруванням і спустошенням. Завжди гірко розчаровуватися в людях.

Пам’ятаю, у 2014 році ми часто “висіли” на телефонах, обговорюючи події в Україні. Била дрож, був страх експансії, почуття нереальності від дійсності. Але найбільше “убивала” ось ця підла байдужість близьких людей, яким, у принципі, було все одно. Бо вони “ні за тих, ні за тих”.

Минув рік. Прийшла осінь  2015 року.

Якось так трапилося, що ми знову зідзвонилися із своєю однокласницею. Що я чую? Виявляється, вона стала патріоткою. З жахом згадує окупацію. Як добиралася до місця роботи перебіжками, як трупи не прибиралися тижнями з вулиць.  Як страшно було сказати хоч одне добре слово про Україну. Як здригалася від маргіналів, що повилазили, ніби таргани, і вражали своєю неадекватністю.

Коли місто знову перейшло під українську юрисдикцію, визнати Україну своєю батьківщиною не завадили ні аполітичність, ні релігійні переконання.

Ось так становляться патріотами.

Не повторюймо чужих помилок. Не перетворюймо життя на жахливий експеримент, в якому першу скрипку грає людина з автоматом. Не потрібні нам їхні знання – з якого виду зброї стріляють. Думаю, без цього можна обійтися.

Симпатикам ДНР-ЛНР по-доброму раджу провести свої відпустки в цих апендиксах. Можливо, прокинеться звичайний інстинкт самозбереження. Патріотизм народиться пізніше.

 

01_умови_подачі

Автор: Вікторія Сенько

Коментарів немає, будьте першим!

Прокоментувати:
Всі поля, позначені (*) обов'язкові для заповнення

Ви маєте ввійти щоб залишити коментарій.